Главная » 2015 » Август » 10 » ВІРУЮ і ЗНАЮ
17:10
ВІРУЮ і ЗНАЮ

(Дещо до біографії філософа та

богослова отця Георгія Флоровського)

 

Олександр Чуднов

 

Як не гине жодна краплина фізичної енергії,

то зберігається й духовна сила.

Вона живе в тих, хто торкався її витоків, та,

переходячи від особистості до особистості, від покоління до покоління, створює той моральний всесвіт,

без якого б люд­ство перетворилося на гурт тварин.

Наталія Бракер *

 

"Я заснув... Коли я прокинувся, вже зовсім розвиднилось. Я зробив спробу підвестись, але не зміг ворухнутись; я ле­жав на спині і виявив, що мої руки та ноги з обох боків міцно прив'язані до землі і та­кож прив'язане до землі моє довге та гус­те волосся. Я міг дивитися тільки вгору: со­нце починало пекти і світло його засліплювало очі".

Це із сповіді Гулівера, якого полонили ліліпути. Згадую її кожно­го разу, коли, мандруючи містом, зупиня­юсь біля Свято-Покровської церкви на Ковалівці.

Пам'ятаю цьогорічний Різдвяний вечір. Майже стемніло. Диво - сніг пішов. Про нього забули, а от він пішов і нагадав - зима. Морозно... Скрипить під ногами... Біля церкви ні душі. Світло з вікон навко­лишніх будинків, мов павутиння, в'яже лег­ку й прозору будову храму, спиняє рух і не пускає до неба, до зірок, до Бога...

Раптом - промінь прожектора вихоп­лює з темряви блакить стін, округлість ку­полів, ребра хрестів, ріже павутиння вікон, підіймає храм над землею... То мить боріння, мить народження, мить творча! Здається, постає новий Гулівер. Здається, вимовляє хтось: "І наречем його в храмі сім, і буде у нього ім'я християнське - Ге­оргій".

 

ПЕРША КУПІЛЬ

Рік 1893.

Книга реєстрації про народження, шлю­би та смерті. Ковальська церква м. Єлисаветграда.

Запис №110

Рожден. 28 августа.

Крещен. 26 сентября..

Имя родившегося. Георгий.

Родители. Законоучтель Єлисаветрадской мужской гимназии, Кандидат Бо­гословия Священник Василий Антониев Флоровский и законная жена его Клавдия Георгиевна, оба православные.

Протоиерей Сергей Погорелов.

Диакон Алексей Волотинский.

Звание, имя, отчество и фамилия восприемников.

Приват-доцент Императорского Ново­российского Михаил Георгиев Попруженко и вдова Протоирея Мария Федоровна Попруженко.

Кто совершил таинство крещения

Протоирей Сергей Погорелов с диа­коном Алексием Волотинским.

(Кіровоградський" держархів; Ф. 345. Оп.1. Ар. №33. Л. 17.,;.

 

Смотритель Духовної школи

"Адрес-календар м.Єлисаветграда та Єлисаветградський повіт на 1894 рік" підказує, що законовчитель Флоровський Василь Антонович, під час народжений свого третього сина Георгія", мешкав по ву­лиці Чигиринській у приватному будинку Подкользіної. Це зовсім недалеко від Свято-Покровської церкви. Можливо, після таїнства хрещення, всі присутні вийшли з храму і рушили по вулиці Вокзальній, мимо Єлисаветградського духовного училища (тепер СШ №14), і через півгодини вже відчиняли двері будинку, що зберігся дотепер. На Чигиринській, на відміну від ба­гатьох Інших вулиць нашого міста, за сто років зруйновано лише дві-три оселі. Проте нумерація будинків змінилася, старожили пішли з життя, а комунальні папери в місцевих архівах після численних "експропріацій" знаходяться у такому стані, що й сам чорт ногу зломить. Тож помешкання, куди принесли малого Георгія, існує поки що уявно.

Священик Василь Флоровський був у Єлисаветґраді людиною помітною. Хер­сонське єпархіальне начальство звернуло увагу на молодість, ґрунтовну освіту і велику працездатність сина причетника Новго­родської єпархії, кандидата богослов’я, що у 1877 році закінчив Московську духовну Академію. Восени того ж року він почав викладацьку практику в різних єпархіальних навчальних закладах Одеси. Василь Флоровський утвердив авторитет знавця грецької мови, Закону Божого, пе­дагогіки та дидактики. В жовтні 1882 року його затверджують на посаду смотрителя (директора в сучасному розумінні) Єлисаветградського духовного училища. Цей навчальний заклад найстаріший в місті, існував він з 1820 року. За статутом належав до нижчого рівня духовної освіти. Надавав початкові знання, а також готував дітей до служби православній церкві. Подібно до інших 185-ти духовних училищ, котрі працювали по різних губерніях Росії в останню чверть XIX століття, Єлисаветградська духовна школа мала чо­тири класи, програма яких майже копіювала гімназійну програму за чотири роки навчання. (Див.: "Россия в конце XIX века". - Спб., 1900, с. 486-487). Ось, наприк­лад, які вимоги існували для бажаючих вчи­тись у підготовчому класі Єлисаветградського духовного, училища:

 

а) Закон Божий. Знання головних молитв.

б) Російська мова. Вміння добре читати прості оповідання та переказувати прочитане своїми словами.

в) Церковно-слав'янська мова, Вміння читати на церковно-слов'янській Євангеліє і Часослов.

г) Арифметика. Вміння рахувати до 20.

 

Вік дітей для вступу на підготовче відділення - від 9 до 11 років. Якщо хто за походженням належав до родини духовенства, то в разі зарахування навчався безплатно. (Див.: "Херсонские епархиаль­ные ведомости" (надалі - Х.Е.В). 1907, №14, с.259.262).

Коли першого вересня 1895 року відзначали 75-у річницю заснування учили­ща, то стверджували: "Протягом 75-річного існування свого, Єлисаветградське учили­ще випустило із своїх стін для подальшої освіти багатьох помітних та корисних діячів на різних поприщах. Заслужений професор Новоросійського університету, протоієрей М.К.Павловський, відомий в єпархії викладач Одеської семінарії, про­тоієрей Г.І. Попруженко (помер в 1889), єпископ Алеутський та Аляскинський Миколай (в миру Михайло Зіоров) та багато інших". (Див.: "Прибавление к Х.Е.В.. 1895, №1б.с.489-490).

Останні двоє мають безпосереднє відношення до Василя Антоновича Флоровського. Із Попруженками він родався через дружину, а Михайло Зіоров (відомий релігійний письменник та проповідник, за походженням із Златополя) вчився разом з В.А.Флоровським в Московській духовній Академії за часів ректора Горсько­го, що здобув від Георгія Флоровського таку оцінку: "Образ Горського - один із найбільш світлих в історії російської науки. Але є в ньому якась трагічна крихкість? (...). В Горському дивує його вразливість, його сприйнятливість, перш за все, - його нена­ситна здатність до пізнання. Він багато чи­тав. Більше любив читати, аніж писати. То не була пасивність, або кволість думки. Горський полюбляв працювати з першод­жерелами, щоб з них будувати са­мостійно". (Див.: Прот. Г.Флоровский. "Пути русского богословия". - Киев, 1991. с.366-369). Спілкування з Горським та іншими видатними викладачами Академії, вплинуло на світогляд Василя Флоровського. Його власні педагогічна та про­повідницька діяльність роблять цей висно­вок слушним.

Слідом за чоловіком із Одеси в Єлисаветград приїздить дружина з дочкою і сином. Поряд з училищем знаходять квартиру. Справа, що не давала спокою родині - то будова церкви св. Василя Парійського. Кошти дав купець Василь

Йосипович Куцина, йшло все швидко, але клопіт мали. Під час освячення училищної домової церкви 4-го листопада 1884 року Василь Флоровський рукопокладений в сан священика. Він став першим настояте­лем цієї церкви. (Див.: "Празднование двадцатипятилетня священства Кафед­рального Протоиерея Одесского Преображенского Собора Василия Антоновича Флоровского". - Х.Е.В. 1910, №4, с.97-104;

№5, с. 118-130). -.:

На жаль, архів Єлисаветградського ду­ховного училища не знайдено, вважають не зберігся. А все, що можна дізнатися про рівень роботи Василя Антоновича на посаді смотрителя цього навчального за­кладу, має пізнішу редакцію, до того ж ювілейну: "З тих часів і надалі Ваша постійна енергійна та суттєва за наслідками пасторська діяльність виявля­лась та виявляється все сильніше та яск­равіше. Ви високо підняли Єлисаветградське училище у всіх відношеннях і дуже вдало сприяли його внутрішньому та зовнішньому благоуст­рою". (Див: "Празднование двадцатипяти­летия..." - Х.Е.В. 1910, №№ 4,5.).

Відомості про протоієрея Василя Флоровськоґо на 1902-1903 навчальний рік (тоді ректора Одеської духовної семінарії) надають можливість з'ясувати; які посади він обіймав в Єлисаветграді. По-перше, смотрителем Духовного училища він чис­лився з 26 жовтня 1882 по травень 1890 ро­ку. Тоді ж служив настоятелем церкви св. Василя Парійського при училищі. Потім читав Закон Божий в кращому навчально­му закладі міста - Єлисаветградському земському реальному училищі з 1 серпня 1886 по 23 червня 1894 року. З-лютого 1890 по 23 червня 1894 року - законоучитель Єлисаветградської чоловічої гімназії. (Див.: Х.Е.В.-1902, №3,с.1-2).

Пам'ятаючи, що гімназійний архів за потрібні нам роки зберігся бідно, зверне­мося до матеріалів Реальної школи. Чи да­дуть вони факти для більш ґрунтовних і різнобічних знань про діяльність Василя Антоновича Флоровського в нашому місті?

16 червня 1886 року Правління Єлисаветградського земського реального училища надіслало Архиепископу Херсон­ському та Одеському листа:

 

"Ваше Высокопреосвещенство.

Милостивейший Архимандрит.

Вследствие выхода в отставку по се­мейным обстоятельствам, законоучителя училища Священника Феодосия Вартминского, Правление училища, озадачиваясь найти достойного приемника лицу, пользо­вавшемуся полным доверием земства и имевшего самое благостное влияние на учащихся, желало бы с своей стороны рас­пределить преподавание уроков Закона Божего между двумя местными священни­ками, известными ему с лучшей стороны, а именно: священником Ильёю Лащенко и смотрителем Елисаветградского духовно­го училища священником Василием Флоровским.

По мнению Правления, священнослу­жители эти вполне соответствуют задачам утверждения в среде учащихся религиозно-нравственных начал, тем бо­лее, что упомянутые священнослужителе имеют за собою успешную педагогическую практику нескольких лет в учебных заведениях г.Елисаветграда. ...Правление имеет честь присовоку­пить, что оно полагало бы распределить уроки Закона Божего между означеными кандидатами следующим образом: в при гот., 1 и 2 кл. 8 уроков - свящ. Лащенко, а в 3, 4, 5, 6 и дополн. кл. - тоже 8 уроков - свящ. Флоровскому. Распределение это правление находит наиболее удобным по­тому, что в 2 кл. заканчивается курс Св.ис­тории Ветхого и Нового Завета, а с 3 кл. начинается самостоятельный курс учения о Богослужении, в остальных классах катахизис и История Христианской Право­славной Церкви. При таком распределе­нии числа уроков свящ. Флоровский не был бы особенно отвлечен от своей пря­мой обязанности по должности смотрите­ля Елисаветградского Духовного Учили­ща, так как здания училища Духовного и Реального находятся рядом одно с дру­гим; да и самые уроки могли бы быть на­значены в часы более, свободные, от слу­жебных обязательств свящ. Флоровского. Если бы Ваше Высокопреосвященство признали такое распределение не вполне удобным, то Правление ходатайствовало бы о предоставлении свящ. Флоровскому хотя бы шести уроков в 4, 5, 6 и доп. кл., а свящ. Лащенко до 10 уроков.

В ожидании благословенного ответа и поручая себя Архипастырским молитвам Вашего Высокопреосвященства" (Кіровоградський держархів. Ф.60.Оп.1. Ар №40, Л.64-67).

Невдовзі мали відповідь:

" ...Я согласен на предоставление свя­щеннику Василию Флоровскому, как смотрителю Духовного Училища, не более шести уроков по Закону Божию в Елисаветградском земском реальном училище и то не иначе, как по одному уроку в день.

Никанор, Архиепископ Херсонский и Одесским".

(Див.: Кіровоградський держархів Ф.6О. Оп.1. №40. Л.68).

Подальша участь Василя Флоровського в житті Реальної школи дає підстави твердити, що він виправдав сподівання Правління.

Здібності промовця, широка ерудиція, небайдужість до пастви, постійна робота над собою - таким його знали не тільки учні, колеги, а й широкий загал місцевого громадянства. Вони уважно слухали отця Василя під час проповідей морально-релігійного змісту, що за традицією щорічно проводились у приміщенні Ре­альної школи. Цитую офіційний звіт за 1891 рік: "На великий Піст у звітному році законоучитель училища священик Василь Антонович Флоровський. прочитав для народу, в новому залі при училищі, п'ять безкоштовних читань релігійно-морально­го змісту, а саме:

  1. Житіє св. Ап.Петра;
  2. Києво-Печерська Лавра і св. препод. Антоній і Феодосій;
  3. Преподобний Сергій Радонезький та Свято-Троїцька Серієва Лавра;
  4. Навіщо вчив людей Господь наш Ісус Христос;

5) Про хресні муки, смерть, поховання та воскресіння Господа нашо­го Ісуса Христа. Всі читання супроводжу­валися туманними картинами, а хор учнів училища співав церковні пісні. Читання зацікавили велику кількість слухачів. більшою мірою з простонароду. (Див.: "Общий отчет Елисаветградской земской управы за 1891 год." - Елисаветград, 1892, с.119-121).

В останній рік перебування в Єлисаветграді Василь Флоровський продовжував активну проповідницьку діяльність. Теми для виступів він обирає:

 

  1. Василь Великий, Григорій Богослов, Іоан Златоуст;
  2. Св. Тихін Задонський;
  3. Про Великий Піст (Шість читань).

 

Всього ці виступи відвідало 1819 слухачів. Судіть самі - мало це чи багато, коли місто зага­лом мало жителів 60 тисяч. (Див.: "Общий отчет ЕУЗУ за 1894 г". - Елисаветград, 1895, с. 12-13).

Тексти названих виступів поки що не знайдені. А жаль. Була б можливість порівняти висвітлення подібних богослов­ських питань у Василя та Георгія Флоровських.

До кожного свого спілкування з паствою священик Василь Флоровський ретельно готувався. Довести це легко. От хоч би 2-го вересня 1892 року правління Єлисаветградського земсько­го реального училища заслухало рапорт Василя Антоновича: "Честь имею покорнейше просить Правление училища исходатайствовать мне разрешение вести при училище народные чтения религи­озно-нравственного содержаний в тече­нии 1892/93 учебного года по воскрес­ным и праздничным дням.

Так как 25-го сентября настоящего года предстоит празднование 500-летия со дня кончины Преподобного Сергия Радонежского и Троицкая лавра, и Московская Духовная Академия приготови­ли к этому дню разные юбилейные изда­ния для бесплатной раздачи богомоль­цам и для продажи, то не найдет ли Правление возможным и уместным вы­писать несколько сот "Листов Троицкой лавры", относящихся к жизни Преподобного Сергия, для раздачи народу по­сле чтения о Преподобном Сергии, ко­торое я желал бы сделать 22 или 27 сен­тября".

Далі рапорт містить список не­обхідних видань, що закінчується таким уточненням: "Все эти отдельные Листки стоят в продаже около 50 к. сотня каждой. Целых брошюр, издаваемых Академиею и лаврою, я узнать не мог". (Кіровоградський держархів, ф. 60. Оп 1.Ар. №29, Л.9а).

У Реальній школі тоді вже існувала гарна фундаментальна бібліотека. Нею користувалися і викладачі, і учні, і грома­дяни міста, її фонди поповнювалися повільно з ініціативи різних осіб. Серед тих, хто сприяв формуванню цього цікавого зібрання, яке частково зберег­лося і дотепер по різних бібліотеках Кіровограда, був і законовчитель Василь Флоровський. У протоколі засідання пе­дагогічної ради Єлисавстградської ре­альної школи від 26 жовтня 1892 року записано: "По предложению законоучи­теля В. А. Флоровского постановлено: просить Правление училища разрешить выписать для фундаментальной библиотеки "Уроки и примеры Христианской веры, надежды и любви. Катехизическая хрестоматия снящ. Гр. Дяченко".Три выпуска. Цена 4 р. 50 к." (Кіровоградський держархів. Ф. 60, Оп. 1. Ар. № 88. Л. 189).

Невдовзі це видання з'явилося на по­лиці книгозбірні. Загалом, ставлення до книги, як до втіленої духовності, було характерним для священика Василя Флоровського. Це переконання він переда­вав не тільки учням, а, перш за все, і своїм власним дітям.

 

Брат – сестра – брат

Окрім Георгія, в сім'ї Флоровських було ще троє дітей. Про старшого сина маю обмаль відомостей. Звали його Ва­силь. Народився він в Одесі у 1881 році, а помер - у 1924. За фахом - лікар. Пра­цював на "швидкій допомозі" в місті, де народився. У російській держаній бібліотеці (в минулому ім. Леніна) є його маленькі книжки: "Отчет о деятель­ности Одесской станции скорой помо­щи за 1906-1913 г.г." і "Самоубийство дстей в Одессе за 10 лет: 1903-1913 г.г." - Одесса, 1915.

Друга дитина Василя Антоновича - дочка Клавдія. Розповідь про неї, подану в "Єлисаветі" Анатолієм Василенком (Див.: “Українські джерела думки о. Георгія Флоровського”. - 1993, №8), доповнить хіба що оцінка, дана Клавдії Василівні її вчи­телем - видатним істориком та краєзнавцем Іваном Михайловичем Гревсом: "Це була дуже претензійна на­тура, яка мріяла про славу в науці, але мала лише скромний дар; її спочатку збили з толку Карсавін і Оттокар, обіцяючи їй в Італії золоті гори, а потім почали давити критикою, руйнуючи всю її довіру до себе і охрестили її насмішливим прізвиськом "Дуду" (кот­ре, здавалося мені підходящим, змальо­вуючим її манірний, вразливий норов). Але науку та Італію вона відверто люби­ла, і це вже неабияке достоїнство. (Див. Н. А. Анцифиров. "Из дум о былом". - М., 1992, с.505).

Іншої вдачі був меншин брат Клавдії Василівни - Антонін. Його талант незаперечний, а наслідки творчості змістовні та якісні. Писав А. В. Флоровський (1884-1968) багато, майстерно, па різних європейських мовах. Захоп­лювався історією слов'ян, яку досліджував на широкому тлі взаємин з іншими народами, культурами. Широка і заслужено відома його двотомна моно­графія "Чехи і східні слов'яни (Х - ХVIII ст.)", - пише академік Олександр Панченко, учень професора Карлова університету Антоніна Васильовича Флоровського, - котра вийшла в Празі російською мовою (т. 1-1935; т.2 -1947)... Ця робота, не кажучи про чисто наукове значення, є найкращим необхідним довідником для кожного фахівця, що займається міжслов'янськими відносинами". (Див.: А.М. Панченко. "Чешско-русские литературные связи XVII века". - Л., 1967, с. 6-7). Доречність цього висновку розумієш тоді, коли, читаючи, наприклад, праці з історії України Дмитра Дорошенка, Івана Крип'якевича, Наталії Подонської-Василенко, зустрічаєш посилання на авторитет Антоніма Флоровського, на його розвідки та книги.

В біографії, яку склав хтось невідомий з нагоди 50-річчя роботи А.В. Флоровсь­кого в науці, зазначено: "А.В.Ф. наро­дився 1(13) грудня в Єлисаветграді (те­пер Кіровоград)..." (Див.: В.Т. Пашуто "Русские историки- эмигранты в Европе". - М., 1992, с. 254).

"Метрична книга Свято-Покровської церкви на Ко­валівці" підтверджує цей факт:

Рік 1884. Запне 97.

Рожден. 1 декабря.

Крещен. 16 декабря.

Имя родившегося. Антонин.

Родители. Смотритель Елисаветградского Духовного училища, кандидат богословия, священник Василий Антонов Флоровскийі и законная его жена Клав­дия Георгиевна, православные.

Восприемники. Профессор богосло­вия Новороссийского университета, магистр, протоиерей Александр Нико­лаев Кудрявцев из города Одессы. Сребенской церкви протоиерея Георгия Попруженка жена Мария Федорова.

Кто совершил таинство крещения.

Священник Сергей Погорелов. Диакон Ефимий Тимковский.

(Кіровоградський держархів. Ф. 345. Оп. 1. Ар. №27. Л. 147).

 

Хрещені батьки

І у Ангоніна і у Георгія хрещеними батьками були люди відомі. Про них тре­ба розповісти.

Кудрявцев Олександр Миколайович прожив коротке, але яскраве житія. Ко­ли він став хрещеним батьком Антоніну Флоровському, то про нього вже йшла слава блискучого богослова і про­повідника. Народився Кудрявцев на Володимирщині у 1840 році, а життя його обірвалося у 1888, тоді, коли родина Флоровських ще мешкала в Єлисаветграді. Ним написані цікаві за тематикою і стилем книги. Ось назви кількох: "Мухамеданская религия в ее происхождении, существе и отношении к религии христианской", "Нищенство как предмет попечения церкви, обще­ства и государства", "Сравнительный очерк видов "благотворительности", "От­ношение духовенства к церковному хозяйству".

В рік кончини Олександра Кудрявце­ва одержав диплом істерико-філологічного факультету Новоросійського університету Михайло Георгійович Попружинко (25.VII.1866, Одеса - 1943, Софія) і став вчителем в Одеському комерційному училищі. Зго­дом - викладачем, а з 1916 року - про­фесором Новоросійського університету. Захищає магістерську дисертацію "Из истории литературной деятельности в Сербии XV в." (1894) і потім докторську "Синодик царя Бориса" (1899). В рево­люцію емігрує до Болгарії. З 1920 -професор Софійського університету. Сучасники (П. Лавров, І. Франко) цінували в ньому доброго популяризато­ра загальнослов'янських пам'яток письма, невтомного збирача історичних фактів, гарного бібліографі, але завжди підкреслювали відсутність глибокого аналізу в його філологічних та історичних працях. Одеса ж пам'ятала Михайла Попруженка, як завідуючого публічною бібліотекою в місті (з 1896), а науковці кожного разу згадували, коли відкривали упорядковану ним книжку "В.И. Григорович в Одессе" (1916), або ж гортаючи томи "Записок Одесского общества истории и древности", постійним автором котрих він був.

Неважко помітити, що братів Антоніна і Георгія, ще в купелі Свято-Покровської церкви, задовго до гімназій, університету, страшних днів революції, доля позначила присутністю хрещених батьків - видатного богослова і талано­витого історика. Тільки-но Георгію су­дилося продовжувати справу Олександ­ра Кудрявцева, а Антоніму - Михайла Попруженка.

 

І знову Одеса

За власним бажанням священик Ва­силь Флоровський у 1894 залишає Єлисаветград. Йому запропонували місце законовчителя в Одеському реальному училищі і настоятеля церкви при ньому. Тоді ж Антонін Флоровський став учнем Одеської IV-ї класичної гімназії, яку він закінчує у 1903, коли його п'ятдесятирічний батько, після рек-торства в Одеській семінарії і редагування журналу "Херсонские епархиальные ведомости", з 1 березня був призначе­ний першим священиком Покровської церкви м. Одеси (Х.С.В. - 1903, № 6, с. 104), а молодший брат Георгій - став гімназистом. Пройде два роки і "Спра­вочная книга Херсонской епархии", яка вийшла у 1906 році, повідомить, що протоієрей Василь Флоровський є Головою Херсонської єпархіальної учи­лищної ради та настоятелем Кафедраль­ного Одеського Преображенського Собору - головного храму єпархії. Це най­вищий щабель в його служінні церкві. Тут 4-го листопада 1909 року вшанува­ли 25-ліття священства Василя Антоно­вича. А в 1908 ним була написана історія Преображенського собору, її надрукували і безплатно роздавали па­рафіянам. Про долю батька Георгія Флоровського після 1920 року - відомостей не маю. (Знаю тільки, що Собор, де він звертався зі словом до Бога і людей, зруйнований в 30-ті роки ХХ-го століття, в Одесі на початку ХХІ століття відбудовують усім миром.)

 

Університет

Історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі, з його усталеними традиціями, був до­брою школою не тільки для Атоніна Флоровського, який вже з 1916 року но­сив звання професора свого рідного вузу. але і для молодшого брата - Георгія.

Ще студентом той зацікавився розвит­ком російської культури в ХІХ-му столітті. Проте, відчував нахил і до біології, проводив експерименти по фізіології слиновиділення, дістав пози­тивний відгук Івана Павлова і навіть надрукував звіт про ті експерименти в "За­писках Академії наук за 1917 рік". "В 1930, - пише Сергій Хорунжий, - вже будучи відомим богословом, він друкує німецькою мовою досить цікаву статтю по теорії еволюції" (Див.: "Начала" № 3

за 1991, с. 23). Але ж перша і справжня любов з юнацтва - то "Софія". Георгій Флоровський в 19 років пише і друкує велику розвідку "Новые книги о В.Соловьеве", де з певністю можемо помітити і пізнішу полеміку з ідеями Володимира Соловйова, і подальші текстологічні відкриття, зроблені вже протоієреєм Георгієм Флоровським, професором Гарварду в його студіях "Чтений о Богочеловечестве" найвидатнішого філософа Росії ХІХ століття...

1919 - рік офіційного визнання наукових здібностей Георгія Васильовича. Його обирають приват-доцентом Новоросійського університету, а потім... в Одесу прийшли більшовики і ЧК.

 

Все опростили. И все опростали.

Взяли из жизни и нежность, и звон.

Бросили наземь. Топтали и били.

Пили. Растлили. И выгнали вон.

Дон-Аминадо

 

КУПІЛЬ ДРУГА

Софія. 1920-1021. Колонія російських емігрантів. За плечима у більшості - евакуація з Одеси, Констан­тинополь, відчай, самогубства друзів, ру­летка, "тараканьи бега", а в майбутньому -можливість епітафії:

Жили. Были. Ели. Пили.

Воду в ступе толокли.

Вкруг да около ходили,

Мимо главного прошли.

Дон-Аминадо

Хтось стане конформістом і буде пе­реконувати світ, що все дійсне - розумне, хтось вип'є отруту цинізму, а хтось зара­ди помсти із князів піде в лакеї. Чесність, порядність, людяність - все це тільки сло­ва, скаже один, а другий - згадає Мефістофеля і здригнеться. Саме в цей гіркий час доля об'єднає п'ятеро молодих людей, яким судилось окреслити пер­винні засади нового світогляду -євразійства. Один з них - князь Лівен не напише і рядка, а про інших з листа Ми­коли Трубецького до Романа Якобсона від 28.VІІ 1921 року: "Днями буду мати задоволення надіслати вам книжку "Ис­ход к Востоку". Це - збірка статей чотирь­ох авторів: Сувчниського, Флоровського, Савицького і мене. Ми об'єдналися на деякому спільному настрої та "світовідчутті",не дивлячись на те, що у кожного з нас свій підхід і свої переко­нання. Мені ближче всього Сувчинський, Флоровський більш чужий, особливо, внаслідок значної абстрактності його думки (він - філософ, я ж тільки люблю "пофілософствувати")... (Див.:Вестн.Моск.ун.Сер.9. 1992, № 1, с.63).

"Євразійці, - читаємо у Миколи Бер­дяєва, - виступили галасливо і самовпевнено, з великими претензіями на непов­торність і на відкриття нових материків, їх ідеологія відповідає душевному на­строю нового покоління, в якому стихійне національне і релігійне почуття не пов'язане із складною культурою, з проблематикою духу.

Євразійці відчувають, що відбувається серйозна, світова криза, що починається нова історична епоха.

Євразійці рішуче проголошують вер­ховенство культури над політикою. Вони розуміють, що російське питания зараз є перш за все питання духовно-культурне, а не політичне питання.

Євразійці стоять обіч "правих" та "лівих".

Євразійці визнають, що революція відбулась і що з нею потрібно рахуватися. Вони реалістичніші, аніж інші політичні течії і можуть зіграти політичну роль. Але в євразійстві існують також елементи шкідливі та отруйні, котрим не­обхідно протидіяти". (Див.:Н. А. Бердяев. Евразийцы. - Путь, 1925, № 1, с.101-105).

Георгію Флоровському "абстрактність думки" підказала хиби євразійства, до­зволила критично підійти до власних по­шуків та висновків, і зрештою - виступити з ґрунтовною роботою "Евразийский соблазн" (1928): "Євразійці, - пише він у своїй статті, - духовно приголомшені на­шою "розпорошеністю", втомлені гео­графічною розлукою з батьківщиною. Є безсумнівна правда у живому пафосі рідної території, - дорога і священна рідна земля, і не відірватися від неї в пам'яті і любові. Але не в крові та ґрунті справжня і вічна спорідненість. І гео­графічне віддалення не рве її, якщо сильні та міцні вищі духовні зв'язки. Звісно, по рідній території проходить магістраль рідної долі. Але і нам доступне духовне співперебунання з Росією і в Росії, творче, здійснене і живе". (Див.: "Современные записки" (Париж), 1928, №34,с.312-346).

 

УЧИТЕЛЬ

Прага 20-х років була інтелектуальним центром російської та української еміграції. Тут знайшла приту­лок еліта і політична, і наукова. Сподіваючись на фінансову допомогу уряду Бенеша, великого русофіла, та президента-філософа Масарика, до Праги "переїхали в мініатюрі розігнані більшовиками Установчі збори" (М. М. Олексєєв). Чехи допомагали виг­нанцям з двох причин. По-перше, з літа 1918 року їм належала частина російського золотого запасу, котрий дістався чеським легіонерам в Казані під час повстання проти більшовиків, по-друге, голова уряду Бенеш, колишній легіонер, людина чесна і порядна, був пе­реконаний, що Ленін протримається в Росії років 5-10 і що виховане у Чехословаччині молоде покоління, повернув­шись на Батьківщину, зможе будувати справді демократичну державу.

Допомогла Празі стати центром російського інтелекту і випадкова обста­вина. Представник американської ор­ганізації "Спілка молодих людей" (ІМКА) П.Ф. Андерсон відкрив у чехословацькій столиці досконалу друкарню, де планував видавати для Росії книги та брошури "ІМКА-прес", які дотепер друкуються в Парижі. Але тоді справа не пішла, і Андерсон продав друкарню чехам. На цій базі виникло видавництво "Пламя", яке друкувало книжки російських та ук­раїнських вчених, котрі працювали в різних наукових установах Праги.

18 травня 1922 року з дозволу Міністерства закордонних справ та Міністерства народної просвіти Чехословацької республіки відкрився Російський юридичний факультет в Празі. Очолив його Павло Івановим Новгородцев - філософ, правознавець, ко­лишнім професор Московського університету, людина, яку слід вважати дійсним учителем Георгія Флоровського. Виразно характеризує Павла Новгородцева промова під час відкриття юридич­ною факультету. "Створюючи наш фа­культет, - казав він, - ми твердо віримо, що наближається час, коли Росія із стихійною і невтримною силою звер­неться до правових основ, коли виснажена і горьована, вона прийде до необхідності будувати своє державне і гро­мадське буття на строгих правилах і точ­них засадах права". І далі: "Ми мріємо, щоб наші молоді люди, ці майбутні будівники Росії, твердо засвоїли ту думку, що серед тисячі шляхів, зруйнованих і занедбаних у спустошеній Росії, повинен бути перш за все відновлений такий важливий і необхідний шлях права, шлях спокійного розвитку на основі свободи, законності і справедливості". (Див.: В. Т. Пашуто. Русские историки-эмигранты в Европе. - М.,1992, с. 217)

На час відкриття факультету склад його налічував14 професорів. Окрім са­мого П. І. Новгородцева, назвемо лише найбільш відомі імена.

С. В. Завадський - в минулому про­фесор Олександрівського Ліцею в Петрограді.

П. Б. Струве - в минулому професор Петроградського політехнічного інституту, член Російської академії наук, доктор політекономії.

М. О. Лоський - колишній професор Петроградського університету, доктор філософії, найвідоміший з числа російських мислителів у Європі та Аме­риці, автор численних книг і статей на всіх європейських мовах

С. М. Булгаков - у минулому професор Московського університету, доктор політичної економії, у 1917 році прийняв у Москві священство і став протоієреєм, отцом Сергієм Булгаковим, професором Російського Богословського інституту в Парижі, відомим своїми працями в Англії та США.

Г. В. Флоровськнй - колишній приват-доцент Новоросійського університету. Захистив магістерську дисертацію у Празі на Російському юридичному факультеті за темою "філософські погляди Герцена", офіційним опонентом на його диспуті був П. І. Новгородцев. До Павла Новгородцева Флоровський все своє життя ставився з великою пошаною і присвятив йому роботу "Метафизические предпосылки утопизма", а в передмові до "Путей русского Богословия" читаємо: "Одне ім'я я повинен тут назвати, дороге для мене ім'я покійного П. І. Новгородцева, образ незрадливості, який ніколи не згасає в пам'яті мого серця. йому я зобов'язаний більше, аніж можна висловити словами: "Закон істини був в устах у нього. Мо­лох, II в.)".

 

ВЕРШИНА

Видавець П. Ф.Андерсон згадував: "Найбільшим нашим внеском у підтримку російської культури я вважаю публікацію праць професорів св.Сергієвського Богословського Інституту. Від часів російської революції до Другої світової війни жодної книжки чи підручника з богослов'я у Радянському Союзі не видавалося, бо влада боролася з релігією. Поодинокі примірники підручників, котрі потрапляли за кордон, зберігалися в приватних бібліотеках. Бо­гослови, особливо Інституту Св. Сергія в Парижі, православні церкви і семінари у Варшаві, Кишиневі, Белграді, Софії, Нью-Йорку, емігрантське духовенство і просто читаюча російська публіка гостро відчували потребу в таких книжках. Пер­шою богословською книгою, виданою ІМКА, була "Отцы IV века" о. Георгія Флоровського, згодом його ж "Византий­ские отцы". (Див.: П. А. Андерсон. Бердяевские годы 1922-1939 (Из книги воспо­минании.). - Париж, Вестник русского христианского движения № 144, 1985, с.245).

А вже в середині XX століття Микола Лоський засвідчить: "Коли була надруко­вана дуже цінна книга о. Георгія Флоров­ського "Пути русского богословия", мені було запропоновано написати на неї ре­цензію для журналу "Русские записки". В цій рецензії я відзначив високу якість книги о. Георгія, але наголосив, що у своїх оцінках сучасної російської релігійної філософії він занадто суворий. Відгук мій, як я дізнався від отця Георгія нещодавно у Нью-Йорку (пишу про це влітку 1951 р.), не був надрукований. Ви­являється, в Парижі вирішили замовчу­вати книгу о. Георгія через його критичне ставлення до нових течій російської релігійної філософії. Один тільки Бер­дяєв помістив у "Пути" цілу статтю про "Пути русского богословия", проте був настільки справедливим, що визнав зна­чення цієї праці. Приємно зазначити, що Бердяєв, захисник свободи, не приєднався до прихильників "громадсь­кої цензури", котра ще огидніша, аніж цензура державна". (Див.: Н. О. Лосский. Воспоминания, жизнь и философский путь. - "Вопросы философии" 1991, № 12, с.113-114).

Послаблення у наш час і в нашій країні "державної і громадської" цензури виявилося спокусливим для видавців Києва та Вільнюса. 1991 року з'явилися четверте та п'яте видання "Путей русско­го богословия". Всі попередні тиражі - паризькі.

 

ПРІНСТОН, ШТАТ НЬЮ-ДЖЕРСІ

На запрошення митрополита Амери­канського Феофіла отець Георгій Флоровський залишає Європу і їде до Нью-Йорку, де стає професором Православної Снято-Володимирської Академії при Ко­лумбійському університеті. З 1948 по 1955 роки - він декан цього вищого на­вчального закладу. Багато зусиль о. Георгій поклав нате, щоб Академія отрима­ла повну самостійність і переїхала до Крествуда (штат Нью-Йорк) в окреме приміщення з чудовим храмом і парком. Колегами його на той час були славетні вчені М.С. Арсеньєв, М.О. Лоський та Г. П.Федотов.

Під час деканства о. Георгій активно займався лекційною та літературною ро­ботою. До того ж він входить до виконав­чого комітету Всесвітньої Ради Церков, як один із головних її фундаторів. Авто­ритет вченого і проповідника, блискуче володіння англійською, надзвичайна еру­диція роблять отця Георгія цікавим для студентства Гарвардського та Прінстонського університетів. Професо­ром останнього він був до 11 серпня 1979 року. Того дня його не стало. Учень о. Георгія протоієрей І. Мейєндорф писав, що його відспівали у церкві св. князя Во­лодимира в Трентоні, адміністративному центрі штату Нью-Джерсі. Часто служив він у тому храмі, виголошував хвалу Гос­поду і робив це дивовижно. Ще з паризь­ких часів ішла за ним слава доброго свя­щеника. Ось підтвердження цього: "Відспівав його (Івана Андрійовича Шко­та (Болдирєва), письменника, котрий покінчив життя самогубством) о.Флоровський дуже гарно, так що губилося і те, що тільки два чоловіки співали. Учора почали і закінчили панахиду по ньому співом "Христос Воскрес", - і це нагаду­вало, що смерті немає" (Див.З.Шаховская. В поисках Набокова. Отражения. - М, 1991, с.135).

 

Примітка.

* Бракер Наталія Аркадіївна (1859 [?] –1933) – видатна громадська діячка, меценатка, перекладач творів філософа А. Спіра (Шпіра) на російську мову, краєзнавець, листувалася з Л. М. Толстим, писала для часопису М. Грушевського “Україна”, була знайома з родиною Флоровських, коли та мешкала в Єлисаветграді.

 

Просмотров: 993 | Добавил: chudnov | Теги: Антонин Флоровский, Александр Чуднов, Клавдия Флоровская, Василий Флоровский, Георгий Флоровский, Елисаветград | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
avatar