Андрей ЛИПАТОВ

Світло і фарби Андрія Ліпатова

Владимир ПАНЧЕНКО
 

Виктор ПЕТРАКОВ

Юрий ТЮТЮШКИН

Владимир МОГИЛЮК

Григорий ГУСЕЙНОВ

Михайло Слабошпицький і Григорій Гусейнов - ДІАЛОГ про КНИГУ!

Вячеслав БРЮХОВЕЦКИЙ

В’ячеслав Брюховецький, „Знедійснення дійсности”...

12 січня 2011 року, середа.

Шановний Олександре Вікторовичу!

Я дуже вдячний за згоду мені допомогти в Кіровоградській "топографії" воєнного часу. Я відаю мало, що мені треба подивитися. Знаю тільки, що Віктор Петров, про якого я пишу книжку, був у Кіровограді в 1943 році (можливо, і в інший час відвідував місто), коли відступав разом з німцями від Харкова. Він був радянським розвідником. Перейшов у лютому 1942 року лінію фронту, здався німцям,  вони йому повірили. Служив у так званому міністерстві східних територій Розенберга у відділі пропаганди. Дослужився навіть до невисокого офіцерського звання. Носив німецьку форму. У Кіровограді він нібито підготував і навіть видрукував тираж 4-го (5-го?) номера журналу "Український засів", редактором якого він був. Проте не збереглося (чи так?) жодного примірника. Відомо, що він зустрів  на вулиці в Кіровограді Євгенію Махно, свою колишню співробітницю по довоєнному інституту археології. Вона залишалася на окупованій території через хворобу чоловіка. Петров щось залишив Махно і попросив віддати це першому радянському солдату, якого вона побачить, щоб той передав командиру. Махно злякалася провокації і знищила пакунок.
Оце все, що я знаю. 
Тобто подивитися я хотів би центр міста з довоєнними будинками. Якщо можна уявити, де б могло розміщуватися відомство пропаганди, було би добре. Чи можливо уявити, де могли жити відступаючі німці? Чи щось відомо про Євгенію Махно, вона відовий археолог - як я розумію, родом з Кіровограда.

Дякую
До зустрічі в неділю приблизно годині о 13-й.

З повагою,
В'ячеслав Брюховецький

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ

Михайло Слабошпицький про "Спогади" і книжку віршів "Омела" Дмитра Павличка

Федір ШЕПЕЛЬ

Ніхто не хотів помирати, або Репресований Єлисавет-Зінов’євськ-Кірове-Кіровоград

Если друг не смеётся,

ты включи ему солнце...

*******

Владимир Высоцкий

Песня о друге

Если друг оказался вдруг
И не друг, и не враг, а — так;
Если сразу не разберешь,
Плох он или хорош, —
Парня в горы тяни — рискни!
Не бросай одного его:
Пусть он в связке в одной с тобой —
Там поймешь, кто такой.

Если парень в горах не ах,
Если сразу раскис — и вниз,
Шаг ступил на ледник — и сник,
Оступился — и в крик, —
Значит рядом с тобой — чужой,
Ты его не брани — гони.
Вверх таких не берут и тут
Про таких не поют.

Если ж он не скулил, не ныл;
Пусть он хмур был и зол, но шел,
А когда ты упал со скал,
Он стонал, но держал;
Если шел он с тобой, как в бой,
На вершине стоял хмельной, —
Значит, как на себя самого,
Положись на него!

1966 г.

Белла Ахмадулина  

По улице моей который год

По улице моей который год
звучат шаги — мои друзья уходят.
Друзей моих медлительный уход
той темноте за окнами угоден.

Запущены моих друзей дела,
нет в их домах ни музыки, ни пенья,
и лишь, как прежде, девочки Дега
голубенькие оправляют перья.

Ну что ж, ну что ж, да не разбудит страх
вас, беззащитных, среди этой ночи.
К предательству таинственная страсть,
друзья мои, туманит ваши очи.

О одиночество, как твой характер крут!
Посверкивая циркулем железным,
как холодно ты замыкаешь круг,
не внемля увереньям бесполезным.

Так призови меня и награди!
Твой баловень, обласканный тобою,
утешусь, прислонясь к твоей груди,
умоюсь твоей стужей голубою.

Дай стать на цыпочки в твоем лесу,
на том конце замедленного жеста
найти листву, и поднести к лицу,
и ощутить сиротство, как блаженство.

Даруй мне тишь твоих библиотек,
твоих концертов строгие мотивы,
и — мудрая — я позабуду тех,
кто умерли или доселе живы.

И я познаю мудрость и печаль,
свой тайный смысл доверят мне предметы.
Природа, прислонясь к моим плечам,
объявит свои детские секреты.

И вот тогда — из слез, из темноты,
из бедного невежества былого
друзей моих прекрасные черты
появятся и растворятся снова.

*******

Дружба всё видит и не обращает внимания. Любовь на всё обращает внимание и ничего не видит.  

Дон-Аминадо