Главная » 2015 » Сентябрь » 17 » ВІЧНА КАЗКА
16:07
ВІЧНА КАЗКА

Покажіть, де прірва для вільних людей?
Езоп

________________________

Пам’ятаю, якось мій дідусь казав: "За Миколки в Єлисаветі люд жив добре... Тоді народ твердо знав, хто чим займається. Піп – про Бога торочить, пристав – в пику дасть, якщо дуже просиш, а міський голова – тлумач законів".

І знав наш народ, кому, що і скільки нести: попу – крашанок (він ними свиней годував), приставу – горілки, міському голові – червонців (він, кажуть, на них дочок в Сорбоні вчив?!).

На великі свята і бідні і багаті зустрічалися в храмі, що височив у самісінькому центрі міста. Все той же піп всім великодушно відпускав гріхи. Чим не благодать?! Так ні – прийшла революція. Пан став кучером у свого кучера. Одначе, то ще півбіди. Горе прийшло тоді, коли з колишньої міської думи зникла протипожежна вежа, а вхідні двері розцяцькували написами – і все з великої літери.

Зайде неборака в той будинок (звісно, не з пустими руками), а в коридорах – дверей, дверей, і скрізь табличка: “Голова”, “Голова”, “Голова”... Де ж на всіх червонців набрати? Роздягнуть, немов мерця, а потім про якусь там “ІДЕЮ” питають. “Іди, - кажуть, - найди її, та покажи нам, бо посадимо до катузки”.
Йшов тоді бідолаха до попа – останні крашанки ніс.

А той все про Бога...

Єлисавет, на той час вже Кіров, місто маленьке – очі скрізь. Тож збирається рада “Голів” і видає з грифом “Заготівля яєць” влучний наказ: “Попів до Соловків, храм – під склотару!” Довго потім народ носив туди пляшки.

П’ятирічку зміняла п’ятирічка, поступ був шалений – голови злітали за головами.

Після Великої війни хтось там у горі на банкеті сказав, що совецька демократія вже краща за Афінську, тільки-но бракує їй своїх Парфенонів. Тутешній “Голова голів” це почув, узяв стару книжку в бібліотеці, подивився, який він – той Парфенон, і враз зрозумів, де його слід притулити.

Було, чи не було рішення (тоді це не мало значення), а п’ятипристольний собор-склад злетів в повітря. Розвіявся порох... Здивований люд аж роти пороззявляв – перед очима палац, тай ще з коринфськими колонами”.

Тут закінчилась дідова приказка, та починається моя казка.

Чув я її від одного старого викладача в Харкові. Вчивсь я тоді в юридичному інституті, і “проходили” ми “Державу” Платона. Вчитель був із тих, хто полюбляв пояснювати складне простим, і студентам подобався. Ось як він це робив.

На одному з островів Егейського моря жив тиран. Як його звали – за дві с половиною тисячі років людство забуло. А тоді кожний вільний громадянин на острові мріяв наректи свого першого сина і спадкоємця його ім’ям. Зробити це було не просто. Існував для цього складний ритуал. На центральній площі міста, де жив тиран, стояв храм, збудований на його честь. Біля храму росла пальма висока-висока. Казали, привезли її морем із далекого Єгипту, і в народі називали “Пальма-Дум”. Жрицею того храму була жінка тирана. Родом теж з Єгипту. Звали її Європа. Мудра і гарна була, проте підступна і жорстока. Подейкують поети – любила в людській крові купатись. Молоділа від цього. Чи правда це, чи ні – хто зна. Проте радником чоловіку була справним. Міф влади цінувала і все робила, щоб він був сильним і вічним. Чоловіку щодня нагадувала: “Вільні люди постійно мають пам’ятати – ти син Зевса, ім’я твоє - ім’я Боже! Тож нехай вони знають, яка це честь – наректи ним свого спадкоємця!”

І вільна громада острову - молилася Зевсу в храмі тирана. А як тільки в родині з’являвся перший син, батько збирався і йшов до “Пальми-Дум”. Вибору у нього не було. Так велів закон. І повертався він від тої пальми, або з ім’ям тирана для сина, або ж рабом.

Що ж за ритуал придумала Європа?

З першим промінням сонця батько народженого сина дерся на самісінький вершечок височенної “Пальми-Дум”. Дванадцять охоронців храму хитали ту пальму щосили впродовж дня і ночі. І якщо вільний чоловік втримувався на її вершечку – то його син все життя носив ім’я БОГА, а як що ж ні – то ставав рабом тирана.
Проте тиран з острова в Егейському морі (а можливо хтось із його наступників) разом з радницею - Європою (чи то її спадкоємицею), здивували світ не тільки “Пальмою-Дум”. Поети і філософи твердять - вони вдвох будівничі “Восьмого Чуда Світу”. І ті ж мислителі переконують людей – те чудо вічне... Бо і по-сьогодні “справедливість – це перевага сильних”.

То був час величі Афінської демократії. Символ її – Парфенон.

І захотів тиран з острову в Егейському морі збудувати у себе Парфенон кращий, а ніж у Перикла. В казні коштів хватило лише на підлогу і дах.

Тут Європа підказала : “Чоловіче, рабів у тебе більше, а ніж в Афінах. Кожний коштує менше, а ніж одна коринфська колона. Тож нехай держать стелю руками. Це дешевше. До того ж, ніде в Елладі такого немає”.
Жінка – то вуста неба! Сказано – зроблено!

Проте стояв храм недовго.

У давньогрецького поета я читав, що одного непогожого дня Зевс побачив той Парфенон з рабами-колонами, і вельми був здивований. А коли Зевс дивується – гримить грім.

Ті раби полякались – невже кінець світу, і кинулись хто куди. Стеля впала – і покалічила безліч охоронців тирана. А сам він вцілів. Бо був на той час в храмі у “Пальми-Дум” і насолоджувався красою Європи.

Погомоніла Еллада про цю подію – тай стала забувати імена тирана та його радника. А коротка пам’ять – руйнує владу.

І невтомна радниця каже чоловіку:

“Колонами були раби. Вони – живуть забобонами. Треба щоб коринфськими колонами нашого нового Парфенону були вільні люди!”

“Як?” – вигукнув тиран.

“За власним бажанням”, - відповіла Європа.

“Але ж вільний, як каже їх ватажок і мій постійний критик Фразімах, скоріше покінчить рахунок з життям, а ніж стане обслуговувати примхи можновладців”, - зауважив тиран.

“Він і буде нашою головною коринфською колоною”, - вигукнула Європа.

Час не залишив людству свідчень , як ця жінка домоглась мети.

Проте вона це зробила. Навіть для Платона, то є вічна тайна, як “питання Сфінкса”, або щось подібне”...

На цих словах викладач зупинився, по-молодому грайливим оком глянув на нас – студентів, і майже пошепки, неначе сам себе, а може вічність, запитав: “Хто з вас тиран, хто радник, хто раб, а хто нова коринфська колона?”

І не очікуючи відповіді вийшов з аудиторії...

Весна 2002 року.
________________________
Переказ С. П. -
записав Олександр Чуднов      

 

 

 

 

 

 

 

До Європи. Художник Володимир Кір'янов. Кіровоград,  2009 рік.   
 

Просмотров: 617 | Добавил: chudnov | Теги: держава, платон, Государство, Езоп, Федор Прокаев, до Європи, Олександр Чуднов | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
avatar