Главная » 2015 » Сентябрь » 3 » ДНЕВНИК ПРОВИНЦИАЛЬНОГО ИДИОТА
01:24
ДНЕВНИК ПРОВИНЦИАЛЬНОГО ИДИОТА

Начну востанавливать (воплощать?) желаемое, и убивать - действительное. Иллюзия сна - против иллюзорной жизни. Как и все 57 лет? Уже 57...  Только от возможной рубрики - чешусь. Блог = блоха = титька тараканья = дырка от бублика... "Ели. Пили. Воду в ступе толокли. Вкруг да около ходили. Мимо главного прошли". Это у Дона Аминадо. Блоху в первый раз узрел в армии (осенью 1977) в деревне Усты Калужской губернии. В доме молодой учительницы, которая училасль в МГУ - заочно...

1 января 1990. Понедельник.

Новое десятилетие. День первый. Вечер – 22.00. За окном мороз, ветер и нет снега. В доме тепло, чисто, по комнатам бродит запах сосны – лет 16-ть не ставили ёлку. Ещё с Васильевского! На душе – поземка.
Утром читал «Исповедь» Толстого. Вовремя ли? Кажется – да.
Мне 30. Вопрос – для чего живу? – давит на виски …
Но теперь я вижу цель. Она такова – написать:
1. Политика или Васькин мыс (Концерт для там-тама с оркестром).
2. Варвара-великомученица (Апокриф).
3. Трон Иуды (Книга «пророка» Александра).
4. Бред. (Роман-крик).

+ У Андрея Платонова: «Совесть есть постоянный труд».

Думал, что нет у меня права на собственный голос, до меня ВСЕ умные люди сказали. А чем больше узнаю – вижу, не так это. Есть в моем опыте смысл. И не должен он исчезнуть.


Год 1989 был значим и для меня.
1. Стал внимательно изучать «Библию».
2. Познакомился с обоятельными женщинами – Адель Наумовной и Натальей Павловной. Они мои Ангелы-хранители!

- Студенський вісник. № 1(1), вівторок, 5 березня 1989 року.


ВИВЧАЄМО
ІСТОРІЮ
КУЛЬТУРИ
Навесні цього року у нашому інституті почав працювати цікавий факультатив „Історія світової та вітчизняної культури", який веде філолог Олександр Вікторович Чуднов. Запрошуючи відвідувати заняття факультативу у цьому навчальному році, наш кореспондент взяв інтерв'ю у доцента кафедри політекономії А. Н. ДОБРІНОЇ.
- Як слухач факультативу, можу зауважити, що точнішою його назвою була б "Історія світової духовної культури", оскільки загагальноприйнято розділяти культуру на духовну і матеріальну. Зміст нашого факультативу ближче до загальної історії мистецтва.
-У чому ви бачите необхідність існування такого факультативу в нашому вузі?
- Вважаю, що незнання загальнолюдських цінностей позбавляє особистість того гуманістичного фундаменту, без якого неможли гармонійне сприй няття навколишнього світу. Як наслідок, багатьом спеціалістам властиве суто технократичне мислення. Крім того вивчення історії світової культури дає основу для морального виховання, для вирішення проблем спілкування.
- Факультатив об'єднує як викладачів і співробітників, так і студентів. Наскільки це виправдано, на вашу думку?
- Саме таке об'єднання най більш плідне у творчому плані. Між викладачами і студентами зміцнюються духовн зв'язки. До того ж Олександр Вікторо рич проводить заняття у формі бесід, в ході яких він радує своїх слухачів ерудицією, гово рить ясно і переконливо для слухачів будь якого віку.


3. Роботал и спорил с В. Панченко.
4. 27.12. увидел ГЛАЗА Саши.
5. Боролся с болезнью, а значит с безисходностью.
Но не познал свою женщину.

Год ушедший подарил мне встречу с сестрой Андрея Тарковского – Мариной.
(Это человек из другого мира).
Он дал возможность слушать в узком кругу Юрия Щербака и Павла Мовчана. (Воплощают собой – степенность и порыв).

Я много сказал слов о политике, но не забывал и о душе.
Работал в Союзе и в КИСМе. Встречался с бывшими студентами. (Это странное поведение, но могу его оправдать). В конце декабря прочел для студентов пединститута две лекции:
- Барокко – стиль жизни, стиль мышления.
- Н. Пуссен и классицизм.
Это по просьбе Надежды Владимировны Карленко.

27.12. в Союзе писателей состоялось собрание – выдвинули Владимира Евгеньевича кандидатом в депутаты республики. Боже! Помоги нам и этой стране.

2 января. Вторник.

Началась предвыборная компания.

Якщо Ви:
- за демократичний Парламент України;
- за соціальну справедливість, національну і релігійну терпимість;
- за культ честі і таланту в країні;
- за стабільну економіку та політику;
- за культурне Відродження;
- за неспаплюжену ЗЕМЛЮ, прозорі річки і чисте повітря;
- за ЖИТТЯ, а не існування для себе і дітей своїх;

якщо Ви:
- проти знищення українських черноземів, річок, лісів – проти нових Чернобилів;
- проти диктатури партапарату і бюрократів усіх рангів;
- проти достатку товарів в магазинах тільки напередодні ВИБОРІВ;

Голосуйте за Володимира ПАНЧЕНКА!
______________________

5 марта. Понедельник.

В. Е. вышел на повторное голосование с отрывом в 5000 голосов! Вновь нужно работать!

Соперник у него «глисти» - В. Яринич.
Странная штука жизнь.
Когда-то меня это «медсветило» чуть не загнало на тот свет.

Попробуем «отыграться».
______________________

19 марта. Понедельник.

Мы победили!

Мои клички:
- Гаврош;
- Підпільник Кіндрат.

______________________

22 апреля. Воскресенье.

Начал работу над составлением книги по истории Елисаветградщины.
Был у Ильина – идею поддержал. Может и поможет?!
Затем – в библиотеке им. Н. К. Крупской.
Елена Николаевна (дочь Зои Викторовны Торговец) познакомила с одной своей сотрудницей. Занимается краеведением. (Хорошие ноги, ласковый располагающий к себе голос, интересуется Декабристами). Дала возможность поработать с десятком редких книг. Решил – надо взять оттуда страниц 50 текста (!)

- Есть маленькое открытие – в 1837 году под Елисаветградом родился выдающийся русский религиозный философ Африкан Александрович Шпир (1837-1890).
Бракгауз ему посвятил целую страницу текста!
Красивые женские ноги + философия = это уже вдохновляет...

1. Статьи из старых энциклопедий.
2. Документы.
3. Воспоминания и художественные произведения.

Условное название книги «Наш край – страницы былого».
___________________

27 апреля. Пятница.

Название книги определилось: «Елисаветградщина – страницы былого».
___________________

28 апреля. Суббота.

Вырвал страницы.
___________________

9 мая. Среда.

ДИСИДЕНТ

Они мне глотку затыкали
вьюгой
И били в спину молотами
фраз.
Но я все шел…
И медленно, угрюмо
творил свое –
надеясь не упасть.


Тот путь был длинным –
не чита минуте…
Всю вечность поглотить он
мог сполна.
И Каин Авеля простил бы
в этой жути,
Услышав крик НАРОДА –
не РАБА.


Но жизнь – АЗЫ истлевшей
где-то КНИГИ,
А голос мой – мерцанье
дальних звезд.

Все мы стоим у кромки льдины –
блуждая в океане ГРЕЗ.

________________________

11 мая. Пятница.

Встреча

Она пришла…
И улыбнулась косо.
Глаза, искрясь, вам предложили
СОН.
И вы пошли на зов ЕЁ вопроса,
На боль ТОСКИ, на стон…

__________________________

8 июня 1990 г.

Встретился с Екатериной Ильиничной Молотцовой. Раньше работала в краеведческом музее. Обязательна. Пришла ровно в II часов. Беседовали в Союзе. Просила выслушать все,а потом задавать вопросы. Е.И. жила в семье Бракер в 30-е годы. Владеет двумя языками (немецким и французским), понимавт по-испански. Жила в Бразилии. Годы НЭП-а вспоминает с радостью. Отец её был инженер. Получал 50 рублей серебром. В большой семье достаток был полный.


Что узнал о Наталье Аркадьевне Бракер?


Молодцову и Бракер связывает имя Василия Самсоновича Грудненко. В детстве он работал на бумажной фабрике свекра Натальи Аркадьевны и довольно прилично рисовал. Выучился этому самостоятельно. Однажды на фабрику приехала Н. А. Увидала,что один из цехов увешан картинами. Узнала имя автора. Им оказался тринадцатилетний мальчик Василий. Со временем он стал воспитаником Н.А. и В.Н. Бракеров. Поступил в Елисаветградское зекское реальное училище,где членом правления состоял Николай Бракер. Закончил училище с отличием и работал на заводе Эльворти.
Грудненко в начале 30-х годов был арестован. Сидел в Одесской тюрьме год-полтора. Вышел. Приехал в Кировоград и через шесть месяцев умер. (Он занимался фотографией,и у Е.И. есть кое-что из ега работ. Сегодня она должна принести Босько фотографию дома Бракер в Елисаветграде-Кировограде. Он стоял за парком. Сейчас на том месте полеклиника завода "Красная Звезда"и столовая научно-исследовательского института.
После революции имение у Бракеров отобрали. Николай Николаевич уехал за границу,а Наталья Аркадьевна и Василий Николаевич остались в Кировограде. Их большой дом вмещал массу народа: друзья,приживалки, просто знакомые. Часто бывали Таммы,Нейгаузы,учительница математики Михеева Анна Семеновна. В доме звучала немецкая и французкая речь. В 20-е годы Н.А.Бракер за общественную деятельность получала пенсию отсоветской власти. (Потверждает это статья о В.Н.Ястребове в журнале "Украина" что Н. А. подарила краеведческому музею). Когда дом Бракеров снесли,Наталья Аркадьевна оказалась на улице. Её взял к себе Ганзен - главный инженер завода "Красная Звезда"(?). Дом его стоял и стоит на Киевской. Здесь в голодовку Наталья Аркадьевна и умерла (по старости).

[P.S. Через несколько лет я узнал - Наталия Аркадиевна умерла в доме по ул. Чигиринской 9. Это дом моей бабушки - Марии Захаровны Чудновой(Чижевской)!!!]

Похоронена она на Петропавловском кладбище в русской его части рядом с Василием Николаевичем, (ныне там СШ №26 и магазин "Тысяча и одна мелочь").
Молодцова помнит Наталью Аркадьевну живой сухинькой старушкой с очень тонкими к чертами лица. Музыку любила очень и хорошо играла сама.
Кое-что от Бракеров может быть у Валдны Натальи Васильевны - дочери Грудненко. Живет: г. Таллинн,ул.Якобни 13/43
Был на Киевской. Дома Ганзена ненашел покуда. На Чегеринской говорил с Ниной Петровной Лопотовой - воспитаницей генерала ц. р. Баумгартена Александра Богомиловича. Ум. в 1928 году. По ходатайству Слипака и Гольденберга получал от Сов. власти пенсию за то, что в Бердичеве остановил один из еврейских погромов. Первым браком был женат на женщине, которая построила в Елисаветграде больницу Св. Анны и церковь в Бобринце. (Больницу в Златополе?). У Нины Петровны есть большая групповая фотография. На ней дед еще полковник. Её должны забрать в кроеведческий музей.[У Куценка]
У Чернецкого есть книга В.Н.Ястребова с дарственной надписью: "...друзьям Н. А.и В. Н. Бракер от В.Ястребова" .
Молодцова говорит, что Бракеры выходцы из Дании.
Со слов Молодцовой: В революцию Бракеры имели целый сундук фамильного серебра. Решили его спрятать. Ночью собрали своих близких и пошли в сарай, стали копать яму. Спрятали, а на следующий день вся Ковалевка говорила - Бракеры золото закопали. Пришлось отрывать. Наталья Аркадьевна раздала это серебро друзьм. В голодовку оно ушло все в торгсиб - благодаря ему и Екатерина Ильинична осталасв живой.
____________________

17 июля. Вторник.

Был на концерте Вилли Токарева. Общее впечатление хорошее. Он работает честно и имеет довольно высокую музыкальную культуру. В последнем ему помогает оркестр А. Крола. Но тексты – на 3-ку.

Организаторы этого зрелища – Воронов и К0. Могли разориться, но…
Слава Богу!
____________________

22 июля. Воскресенье.

Был митинг у памятника Шевченко. Тема 500 лет Запорожской Сечи. Выступал В. Е. Панченко и Шишкин. Выступали гости из Западной Украины – историки. Но в цело – делу просвещения это помогло. Продавали рядом значки с изображением Бендеры, крыли КПСС на чем свет, пели песни Січових Стрільців – словом меняли «КРАСНЫЕ РЕВОЛЮЦИОННЫЕ ШТАНЫ на КРАСНЫЕ козацкие ШАРОВАРЫ».
Кругом ходили друзья из КГБ и партийные «боги»…
__________________

24 июля. Вторник.

Роман Любарский сделал мне подарок! Он нашел групповую фотографию в журнале «Столица и усадьба», где есть Н. А. Бракер. Пытался интуитивно определить ее внешность. Интересно, что скажет Молотцова?
Случай и люди – вот кто помогает мне в работе над книгой.

Только бы Юра Воронов не разорился.

25 июля. Среда.

Наталию Бракер я узнал!
__________________

12 сентября. Среда.

Кажется понимаю – нет смысла в замене «КРАСНЫХ ШАРОВАР на КРАСНЫЕ ШТАНЫ»!

Красный цвет – всегда агрессивен, всегда будет ОСВЯЩЯТЬ дикость, фанатизм и насилие.
__________________

30 ноября. Пятница.

Єлисаветград - ВІДЛУННЯ КРАСИ

"...вітчизна - наше місто - добра причина для сліз..."

Арсеній Тарковський


Коли починаєш вивчати історію міста,то перше,що стає зрозумілим - воно мало свою душу.
І душа та жила на вулиці Духовній (тепер провулок Тракторний),
а не блукала в нетрях Лагади-Пацаєвки,зведеної за благословінням "геніального" зодчого Рака.
Що то за "рай", знає кожен, у кого там нора.

Перечитайте "Мандри Гуллівера". Здається,герой Свіфта ще в ХVIII столітті мав чітку уяву про наше сьогодення: "Другого ранку по моїм прибутті до Лагади лорд Мюноді повіз мене оглядати місто, яке разів у два менше ніж Лондон,але будинки в ньому дуже дивні і майже всі зовсім занедбані. По вулицях, утупивши очі перед себе, гасали люди; вони мали дикий вигляд... Проминувши одну з міських брам, ми проїхали милі зо три полем, де я бачив багато селян, що з якимось знаряддям порпались у землі; але що саме вони робили, я розібрати не міг. Не помітив я також ніде ні хліба, ні трав, дарма що грунт був, як видно, дуже родючий. Незвичайний вигляд міста й полів не міг не здивувати мене, і я насмілився попросити пояснень у свого супутника. Я не розумів, яким чином при безлічі заклопотаних людей, при стількох руках, які нібито щось робили і в місті, і в полі, ніде не видно добрих наслідків їхньої праці. Навпаки, мені ще ніколи не доводилось бачити гірше оброблених ланів та більш незграбних і занедбаних будинків..."

Мабуть вже з місяць, як з-під "Будинка архітекторів" тече на вулицю Карла Маркса (колись Велику Перспективну) чорна затхла рідина, та л'ється в Інгул, де зараз не живуть навіть залізні рибки.
Бачив - вони вистрибнули в повітря, тай не хочуть повертатися до води!

Але роблю зусилля - і йду по Карла Маркса-Великій Перспективній до площі Кірова.
Там бачу те, що народжує надію!
Кожен день, з ранку до вечора, МАЙСТЕР кладе цеглу до цегли - зводить будинок, і ЙОГО РУКИ відроджують місто Андрія Достоевського, де ота знівечина Лагадо-Пацаєвкою душа розправить крила і не буде блукать.

Бо в центрі ще залишились прямі вулиці.
А якщо вулиці прямі, то люд,
який на них оселиться, згодом зрозуміє,
що потрібно зробити,
аби сльози відчаю змінилися
на сльози надхнення.

___________________________________

5 декабря. Среда.

Ночью. Бессоница.
Читал В. Сосноры «Николай».
Жестко описал любовь (страсть) человека к насилию.
У нас тут творческий беспридел.
Убеждает: люди до дна раскрываются только в садизме и подлости.
Но ж и т ь  п о  э т о м у закону - у в о л ь т е.

Я снова у разбитого корыта – увольняют из СПУ. Ждал этого, понимал, что так будет, а все таки горько во рту, словно полынь жевал.

Читаю «Дневник» Л. Толстого (ПСС, т.53). Делаю выписки о Spire. Мысли Толстого успокаивают.

З. Бжезинский. «Как строить политику США в отношени СССР».
«Логик сильный»: КОММУНИЗМ + Союз = режут ДУБА!

1-е = хорошо, что режет, и 2-е тоже хорошо, что дуба = получается – НОВОЕ КАЧЕСТВО!? – а будет ли ДЕВОЧКА = МАЛЬЧИКУ????
Только не понятно, куда в этих «гвоздях логики» бежать простому человеку... - не профессор и не из Америки. И он жить хочет на свей земле, и тошнит ему не только от «ливира», но и от всевозможных «измов», в какой бы упаковке они не подавались.

Девочна + Мальчик = гомускул???

Это ли выход.

И кто в этой драме Мефистофель?

Горбачев!?

А может он Вагнер?

Тогда дело ДРЯНЬ.

Логике подвласно ВСЕ – кроме самого ЧЕЛОВЕКА!

_____________

ЗАЗЕРКАЛЬЕ

***
Закат – полукрасив,
полуубог.
Святое Поле – голо и
безбрежно.
И только ветер – этот
Вечный Бог,
Целует Землю – предано
и нежно.

***
...Старик идёт по дремучему лесу...
Силы оставляют его, но он идёт и идёт...
В нем теплится надежда - увидеть солнце ещё хоть раз в жизни.
Вдруг, деревъя растулаются, и он видит - большая поляна вся в цветах и лучах.
Он делает шаг, другой, теряет равновесие, падает на колени...
Руки-крылья ищут опоры.
Нашли...
Судорожно впиваются в неё пальцы…
Дряхлые мышцы напрягаются…а
в сознании кто-то кричит: "Нет, ещё не всё!"
Но опора не выдержывает тяжести тела - ломается.
Человек падает, падает, зажав в руке обломок старого пня...
Он ужен знает - цветы не смягчат удара...

***
Люди – дождевые потоки…
Поглощая все живое - они обретаем мутность,
силу и слепую уверенность в свое могущество.
И словно
забывают, что живут, лишь блогодаря чистоте КАПЕЛЬ.

***
Бывает так - меня приследуют слова...
"Слова солгут, для мысли нет обмана",- так пошутил один хромой поэт.
Это почти "открытие"...
Ко мне СЛОВА приходят парами и друг за другом, как свет за тьмой.
Властны, назойлевы - им на меня совершенно плевать.
Они приказывают - объясни, произнеси, запомни.
И я подчиняюсь: открываю словари, читаю "ученые" книги и задаю простые вопросы себе и окружающим.
Ни я первый, ни я последний...
Но в ответе, пусть и не совсем достойном,
всегда ощутима иллюзия пути…

***
…Я вспомнил, как ребёнком со страхом и восхищением смотрел на огромный ДУБ, чья крона касалась солнца.
Мне очень хотелось подойти к дереву и дотронуться рукой.
Но Я боялся…
Боялся, как бы ТЕНЬ, что мрачно покрывала землю вокруг дуба-исполина, не раздавила мое мальнькое хрупкое тело.
К тому же тень то увеличивалася, то уменьшалась…
Иногда она покрывалась светлыми пятнами…
Но чаще всё же была чёрной, как безлунная ночь.

Я вырос, но страх ТЕНИ приходит ко мне и во СНЕ и НАЯВУ!

***
И не найдя ответа ЗДЕСЬ,
Я вновь стремлюсь ТУДА,
Где раб-мечтатель может стать –
ОТЦОМ ОГНЯ!


13 вересня 1991 року

НАВІЩО НАМ РАБЛЕ, або як не вбити
ВІДРОДЖЕННЯ

Пишу не коментар, не рецензію на роздуми відомої мені людини. "Суб'єктивні замітки з приводу елітарної освіти" Леоніда Васильовича Куценка - запрошують до роботи, де слово має здобути свій першозміст, тобто опанувати місце чинника дій.
Проте яких? В ім'я чого? Хто і як втілюватиме ясну, як божий день, формулу: розум і талант - гумус буття.
Побоювання Леоніда Куценка - поділяю.
Надто швидко з'являються нові вивіски на старих учбових закладах. Надто енергійно партійна номенклатура згадала про свій фах і біжить попереду поступу. Колишні ідеологи області - тлумачать "філософію" в вузах, колишній секретар райкому - створив "національну" школу з "приюту" для дітей з психічно-фізичними вадами. А нинішній головний міський просвіт-чиновник надхненно вже рапортуй: "На цей рік ми маємо "перші прогімназичні бінарні класи", коледж-монстр і "український режим роботи" в дітсадках".
Виходить, знову Оскар Уальд правий: "Добрими намірами встелена дорога до пекла".
Пригадаю випадок з власного педагогічного досвіду. Він у мене маленький, не зовсім праведний, але все таки існує. Кабінет вищої посадової особи педагогічного інституту. Особа в краватці, поголена, в імпортному піджаці. Лагідна посмішка, лагідні слова, а логіка розмови така: "Ви молода людина. Розумію - бажаєте чесної справи. Але кому потрібен Рабле в повному обсязі? Ваші слухачі з села прийшли, в село і підуть. Я от університет закінчив, а і то читав його за хрестоматією!"
Стоп. Сюжет далі розвивати не буду. Нема потреби...
Згадав же ту розмову не для компліменту шановному професору-філологу, а для чіткого усвідомлення всього обсягу труднощів, що перетинають нам шляхи в майбутнє.
Ліцеї і гімназії, коледжі і приватні школи - всі ці форми здобуття освіти мають існувати в Україні. Кожна з них збагачувала свої традиції роками і кавалериським галопом їх не підкорить. До тогож наш героїчний мозок має ухил творити з усього або в'язницю, або інкубатор. Традиції приймаються буквально чи занадто вільно, тому форма розплющює зміст.
Шанс на вдачу сьогоденні фундатори елітарної освіти одержать тільки за обставин підтримки з боку влади та інтелегенції не десь там в Москві чи Києві (хоча і вона не завадить), а першочергово міста і області.
Елисаветградці залишили безцінну спадщину. Імена їх Михайло Завадський і Володимир Яетребов, Мелетій Крижанівський і Микола Марков, Павло Рябков і Наталія Бракер, Василь Харцієв і Андрій Феоктистов. Блискуча плеяда відданих просвіті людей! Проте на сторожі їх інтелекту і права на особистість стояли інші люди. Назвемо їх імена теж: Павло Зелений і Микола Бошняк, Олександр Тарковський і Євген Борисов, родина Бракер і родина Ельворті, Дмитро Горшков і Євген Тамм. То була влада,що мала не лише кошти, а й здоровий глузд. Мабуть тому Елисаветградське реальне училище не відсилало своїх викладачів на овочебази, а бібліотекарі міста не пололи буряк. Коли хтось з просвітителів потрапляв в скрутне становище, як то скоїлося із Завадським і Ястребовим, земство, міська дума допомогали до останнього.
Тепер без іронії.
Перший крок робити слід. Українська гімназія є необхідність.
Не ліцей, а саме гімназія, як значно можливіший і ясніший варіант.
Ті, хто відважиться на таку справу, зіткнеться з наявністю складнощів.
По-перше, директор - хто ним буде? Леонід Куценко правий, єдиний вихід - конкурс.
По-друге, фінансова база. Дуже важливо, щоб вона спиралась на місцеві можливості.
По-третє, рада попечителів. Це і вирішення питань матеріального гатунку, і захист від політичних та соціальних симпатій. Не будь у реального училища такої ради, начолі з маєтним М. А. Бракером, тяжко було б виборювати педагогам поступовість і фахову гідність.
В-четверте, професійний рівень вчителів. Потрібен гатунок класичний. Як і з директором, гарантія тільки одна - гласний конкурс.
В-п'яте, зв'язки гімназії з вузами країни і світу. Кожен випускник повинен мати змогу продовжувати навчання де йому забажається.
Це питання не до мерії міста,а до українського парламенте.
Нагадаю все ж, що чоловіча гімназія, де вчились Володимир Винниченко і Амінад Шполянський (Дон Амінадо), Ярослав Івашкевич і Михайло Хороманський, Ігор Тамм і Борис Завадовський, згодом - відомі світу письменники і вчені, мала змогу рекомендувати своїх випускників до вступу в кращі вузи Європи.
В-шосте, наявність в області дісно наукової бібліотеки з широкою інформаційною мережою, комп'ютерним обладненням і фондом на різних мовах світу.
Отже шість проблем. Без рішення котрих всі розмови про відродження інтелекту - чиста фікція.

- Публикуя эту заметку «Народне слово» облагородило её купюрами!
Цензуры нет – но бал правит РЕДАКТОР!
_______________________________________________

Весна 1992 року

САУНА в БІБЛІОТЕЦІ

Культура в небезпеці. Створюють її своєю активною "діяльністю" конкретні посадові особи. В нашому випадку - то адміністрація бібліотеки. Вона складає досить своєрідну юридично незареєстровану фірму - "Даниленко і К°". Керує нею заступник директора по господарству Юрій Даниленко. Чи існує у них статут -сказати важко.
А от "велика" мета є.

"Даниленко і К°" - існує тривалий час і може писати свою історію. Ось деякі найяскравіші її сторінки:

І. Відкрили в бібліотеці кондитерський цех. Робили торти на продаж.
2. З ініціативи Даниленка бібліотека придбала десяток пилососів, що не робили жодного дня,і для чогось 100 навісних замків.
3. В бібліотеці розгорнули свій БАМ. "Даниленко і К°" збудували САУНУ. В ній до послуг прибічників компанії басейн, пар, дубовий віник, дзеркало. Даремно, що обласна санстанція не давала дозволу на таке блюзніроство. Сауна ж інколи діє. А поряд в книгосховищі вже відчувається вологість!
4. Енергія компанії шалена. Закінчили один БАМ - Даниленко почав другий. На кошти платників податків (тож бюджет наш існуя завдяки цим платникам) дирекція вирішила встелити бібліотечні поли паркетом. Добра справа, якщо з розумом. Постановили - зробили. На двох поверхах вже лежить паркет. Його швидко поклали архаровці з Києва. За новою методою -
прямо на лінолеум. Робили і глузували над тими, хто тягнув з державного карману десятки тисяч карбованців,та платив "по закону" за цей господарський злочин.
5. Але і тут "Даниланко і К°" не зупинились. "Ідея" від Юрія Володимировича: "Одарю жінок бібліотеки ковбасою,тобто створимо власний ковбасний цех." Все зладилось. Договір був. І от перешкода сталась - жінки відмовились від такого щастя.
6. Новітні махінатори довго не горювали... Як з'явилось,так і пішло. Казково виникла рятівниця - брокерська контора "Х",що до м'яса ніякого відношення не має. Забили підвальні приміщення майном (до них в тих же приміщеннях якийсь кооператив вже горів),і живуть, обіцяючи мрамор,комп'ютери і ще щось невідоме. На загальних зборах, де був присутнім начальник управління культури облвиконкому Микола Іванович Сиченко,колектив бібліотеки запитав директора Лідію Іванівну Демещенко: "Що то за меценат у нас знов об'явився?" Відповідь ми отримали нещодавно,але не з уст нашого шановного директора.

26 лютого бібліотека проводила день пам'яті великого поета і земляка Євгена Маланюка. Зібрались люди,щоб послухати вірші поета і літургію у виконанні хора Юрія Любовича. Вхідні двері вже зачинили. Лунав спів. Раптом ціла шеренга молодих людей стала грюкати у замкнені двері. Виявилося - вони з кооперативу "Нива", який має у нас свою резиденцію /!?/. Їх прохали зачекати півгодини. Реакція була така: "За что ми вам такие деньги платим? Прийдет время - ми вас тут всех поменяем!" Вони викликали по телефону свого начальника, який гордо випалив в лице присутнім: "Культура - зто мы!"

Уклін цим "простим" хлопцям за те, що так вдало прояснили позицію фірми "Даниленко і К°".
А то тяжко було збагнути:
- чому кожну книжку для бібліотеки купуємо з боям;
- чому відділ комплектування частенько носить книжки з біб-колектору в руках,а у нас є свій автобус;
- чому існування в бібліотеці громадсько-політичного клубу
"Перевесло" завжди стояло під питанням;
- чому дирекція робить все від неї залежне, щоб читачі перепи сували тексти з книг від руки, як Нестор Літописець, тоді як сучасний ксерокс простоює завдяки "калькуляції" Даниленка;
- чому, маючи сучасну відеоапаратуру, ми побираемось в кінотеатрах, а той же Даниленко знімав весілля біля загсу бібліотечною відео-камерою;
- чому відома просвітницька робота кіноклубу "Екран" кокну неділю має проблеми технічного порядку.

Цей список питань-відповідей немає сенсу продовжувати. Думаємо, зрозуміло, що фірма "Даниленко і К°", якщо держава не зреагує, зробить все, щоб наукова бібліотека стала універсамом, або скоріше - оптовою базою.

А книги?

Книги - будуть горіть!
_____________________________________________

Проти ПРОСТОГО - поділити!

16.ІХ.93

Директору
обласної наукової
бібліотеки ім. Д.І.Чижевського
Демещенко Л.І.

Шановна Лідія Іванівна!

Нам стало відомо,що рада по комплектуванню Вашої бібліотеки простою більшістю голосів прийняла рішення про розпорошення по
різних галузевих відділах бібліотеки книжкових і періодичних видань української діаспори та російського зарубіжжя. Як люди не сторонні до збирання цієї літератури у фондах відділу рідкісної книги, очолюваної Вами бібліотеки, дозволимо собі висловити певні міркування.

І. За власним досвідом роботи в інших наукових бібліотеках
України знаємо, що подібні видання з питань культури, літератури, науки, мистецтва, історії, музики, економіки зберігаються у спеціалізованих відділах,до яких, з нашого погляду,маємо віднести і відділ рідкісної книги бібліотеки ім. Д.І.Чижевського.

2. Ці видання, як правило, мають ще й музейну вартість, бо тиражі
їх не перевищували кількості тисячі примірників. Зрозуміло - вже це
робить їх великою рідкістю.

3. Існування у бібліотеці протягом останніх двох років зібрання
літератури української діаспори та російського зарубіжжя у відділі
рідкісної книги забезпечувало йому:

а/ максимальну збереженність;

б/ повну доступність для фахівців та відкритість іншим
категоріям читачів завдяки об'єктивним каталогам, що
створені працівниками відділу.

Тому вважаємо рішення ради по комплектуванню бібліотеки ім. Д.І.Чижевського помилковим і сподіваємось,що Ви звернете
увагу на наше несприйняття такого підходу.
_________________________________________________________________
Листа підписали:

Дирктор Кіровоградського обласного краєзнавчого музею - П.Босий.

Письменник - Юр. Камінський.

Доктор філологічних наук, професор Кіровоградського педуніверситету - В. Марко.

Декан факультету іноземних мов Кіровоградського педуніверситету - В. Бабич.

Декан історичного факультету КДПУ - Т.Бабак.

Заступник декана історичного факультету КДПУ - О. Брайченко.

Декан філологічного факультету, доцент - Л. Куценко.

Завідуючий кафедрою російської мови і загального мовознавства - В. Манакін.

Заступник редактора газети "Народне слово", заслужений журналіст України - Брон. Куманський.

Голова спілки краєзнавців області - Ю. Матівос.  
 

Просмотров: 762 | Добавил: chudnov | Теги: Елисаветград, Александр Чуднов | Рейтинг: 4.0/3
Всего комментариев: 0
avatar