Олександр ЧУДНОВ
_________________________________________
Алімпій Галик виконав чергове замовлення. Щойно написано ікони для Троїцької церкви, яку от-от збудують у фортеці св. Єлисавети. Він десять років очолює малярню Києво-Печерської лаври. У багатьох храмах України горять лампади перед образами, писаними рукою Аліміпія. За плечима київського художника — дивовижні розписи Успенського собору та Троїцької надбрамної церкви Печорської лаври, а все ж погодився писати праведних Захарія та Єлисавету і апостолів Петра і Павла для алтаря маленької дерев'яної церкви. Пройде час, і настане день 1755 року, коли віруючі в новому храмі, вдивляючись в Галикові ікони, почують з уст протопопа Івана Орловського: «А Ангол до нього промовив: «Не бійся, Захарія, бо почуте молитва твоя, і дружина твоя Єлисавета сина породить тобі, ти ж даси йому ймення Іван. І він буде на радість та втіху тобі, і з його народження багато-хто втішиться. Бо він буде великий у Господа, "ні вина, ні п'янкого напою не питиме", і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері». (Св. Лука. Гл. І)

Не зосталось ні соборної Троїцької церкви, ні ікон, писаних видатним майстром українського живопису XVIII століття. Можемо лише уявляти, яким чином слово «Євангелія від Луки», що і тепер єднає людство, діяло на душу і свідомість перших поселенців фортеці св. Єлисавети. Більшість з них були прихильники Христової віри, і зустріч Марії з Єлисаветою в їх світопоґляді існувала фізично, як факт життя кожного віруючого: «Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її. І Єлисавета наповнилась Духом Святим, і скрикнула голосом гучним, та й прорекла: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї. І звидкіля мені це, що до мене прийшла мати мого Господа!" (Св. Лука. Гл. І)
На Україні культ Богородиці був загальним з давніх часів. Не менш популярним маємо вважати і образ Івана Хрестителя. Свята Єлисавета — матір Предтечі, до того ж вона перша із людей відчула присутність на Землі Ісуса Христа! Цим і пояснюється шана до неї.

Впродовж віків найталановитіші майстри пензля, як на Заході, так і на Сході, втілювали особисте бачення святості Марії та Єлисавети. До творчості тут спонукала Церква Христова, але і власне бажання митця зазирнути в очі таємниці святості, пізнати щось суттєве в житті людства, сприяло появі полотен Рубенса і Майстра життя Мерії, Алімлія Галина і безіменного автора «Зустрічі Марії та Єлисавети» з Іконостасу в с. Сулимівка на Полтавщині. Тож за св. Єлисаветою, як і за Матір'ю Божою, — світова культура. Довгі роки ми цього, на жаль, не мали права помічати. Прикро і сьогодні бачити, що дехто, в ім'я сумнівної ідеї будує високий тин між Україною і світом, а то, уявивши себе новим Шліманом, шукає легендарну «Трою», та знаходить... залишки ритуальних вогнищ. Омріяну ж «Трою» нещадно трощить лопатами і заступами, бо вважає: «Троя» — то витоки цивілізації, вона в глибинах Землі, отож копати слід якомога глибше! На щастя, святість, як вищий прояв духовності, спроможна подолати стихію руйнації. Ось приклад з минулого.

Ховається по байраках десь за Бобринцем невеличка річечка Богодушна. Відкіля така назва — невідомо. На порозі минулого і нашого століть звідусіль йшов туди люд, бо знав — стоїть на березі тієїї річки чудова церква Вознесіння, а поряд, під спеціально зробленим навісом, зберігається келія святого Димитрія Ростовського (в миру — Данила Туптала).
«Св. Димитрій, — писав Микола Костомаров, — займає одне із найяскравіших місць в колі київських вчених, які поширювали по російській землі започатковану Петром Могилою справу російської просвіти». Козак за походженням, святий Димитрій, або Данило Туптало, народився в містечку Макарові, що
п' ятидесяти верстах від Києва, у 1651 році. Помер 1709 року в Ростові, маючи сан митрополита. А у 1757 році був причисланий до святих православної церкви.

1684 року києво-печерський архімандрит Варлаам Ясинський доручив св. Димитрію зібрати та видати Житія святих. Двадцять років створювалась єдина в своєму роді праця. Основну частину її писано в Батурині, в маленькій келії. Вже в XIX столітті в занедбаному стані ту келію перевезено до маєтку «Приют», що стояв на березі Богодушної, по дорозі з Єлисаветграда в Миколаїв. Врятував святі стіни від загибелі генерал, німець за походженням, людина віри і честі, почесний громадянин міста Єлисаветграда граф Дмитро Єрофійович Остен-Сакен. Бог призвав його до себе у 1881 році...

Потім прийшла революція, згодом — вилупились войовничі безбожники, за ними — з'явились «наукові атеїсти». Келію св. Димитрія спалено, але храм Вознесіння, кажуть люди, як мариво височить серед степу. А чи почуємо благовіст над Богрдушною — то вже залежить від кожного з нас.
__________________________________
"Єлисавет" 1992, №4, с.1.
 

Вечеріє над Богодушною. Березень 2011. Фото Григорія Гусейнова.