17:10 ВІРУЮ і ЗНАЮ | |
(Дещо до біографії філософа та богослова отця Георгія Флоровського)
Олександр Чуднов
Як не гине жодна краплина фізичної енергії, то зберігається й духовна сила. Вона живе в тих, хто торкався її витоків, та, переходячи від особистості до особистості, від покоління до покоління, створює той моральний всесвіт, без якого б людство перетворилося на гурт тварин. Наталія Бракер *
"Я заснув... Коли я прокинувся, вже зовсім розвиднилось. Я зробив спробу підвестись, але не зміг ворухнутись; я лежав на спині і виявив, що мої руки та ноги з обох боків міцно прив'язані до землі і також прив'язане до землі моє довге та густе волосся. Я міг дивитися тільки вгору: сонце починало пекти і світло його засліплювало очі". Це із сповіді Гулівера, якого полонили ліліпути. Згадую її кожного разу, коли, мандруючи містом, зупиняюсь біля Свято-Покровської церкви на Ковалівці. Пам'ятаю цьогорічний Різдвяний вечір. Майже стемніло. Диво - сніг пішов. Про нього забули, а от він пішов і нагадав - зима. Морозно... Скрипить під ногами... Біля церкви ні душі. Світло з вікон навколишніх будинків, мов павутиння, в'яже легку й прозору будову храму, спиняє рух і не пускає до неба, до зірок, до Бога... Раптом - промінь прожектора вихоплює з темряви блакить стін, округлість куполів, ребра хрестів, ріже павутиння вікон, підіймає храм над землею... То мить боріння, мить народження, мить творча! Здається, постає новий Гулівер. Здається, вимовляє хтось: "І наречем його в храмі сім, і буде у нього ім'я християнське - Георгій".
ПЕРША КУПІЛЬ Рік 1893. Книга реєстрації про народження, шлюби та смерті. Ковальська церква м. Єлисаветграда. Запис №110 Рожден. 28 августа. Крещен. 26 сентября.. Имя родившегося. Георгий. Родители. Законоучтель Єлисаветрадской мужской гимназии, Кандидат Богословия Священник Василий Антониев Флоровский и законная жена его Клавдия Георгиевна, оба православные. Протоиерей Сергей Погорелов. Диакон Алексей Волотинский. Звание, имя, отчество и фамилия восприемников. Приват-доцент Императорского Новороссийского Михаил Георгиев Попруженко и вдова Протоирея Мария Федоровна Попруженко. Кто совершил таинство крещения Протоирей Сергей Погорелов с диаконом Алексием Волотинским. (Кіровоградський" держархів; Ф. 345. Оп.1. Ар. №33. Л. 17.,;.
"Адрес-календар м.Єлисаветграда та Єлисаветградський повіт на 1894 рік" підказує, що законовчитель Флоровський Василь Антонович, під час народжений свого третього сина Георгія", мешкав по вулиці Чигиринській у приватному будинку Подкользіної. Це зовсім недалеко від Свято-Покровської церкви. Можливо, після таїнства хрещення, всі присутні вийшли з храму і рушили по вулиці Вокзальній, мимо Єлисаветградського духовного училища (тепер СШ №14), і через півгодини вже відчиняли двері будинку, що зберігся дотепер. На Чигиринській, на відміну від багатьох Інших вулиць нашого міста, за сто років зруйновано лише дві-три оселі. Проте нумерація будинків змінилася, старожили пішли з життя, а комунальні папери в місцевих архівах після численних "експропріацій" знаходяться у такому стані, що й сам чорт ногу зломить. Тож помешкання, куди принесли малого Георгія, існує поки що уявно. Священик Василь Флоровський був у Єлисаветґраді людиною помітною. Херсонське єпархіальне начальство звернуло увагу на молодість, ґрунтовну освіту і велику працездатність сина причетника Новгородської єпархії, кандидата богослов’я, що у 1877 році закінчив Московську духовну Академію. Восени того ж року він почав викладацьку практику в різних єпархіальних навчальних закладах Одеси. Василь Флоровський утвердив авторитет знавця грецької мови, Закону Божого, педагогіки та дидактики. В жовтні 1882 року його затверджують на посаду смотрителя (директора в сучасному розумінні) Єлисаветградського духовного училища. Цей навчальний заклад найстаріший в місті, існував він з 1820 року. За статутом належав до нижчого рівня духовної освіти. Надавав початкові знання, а також готував дітей до служби православній церкві. Подібно до інших 185-ти духовних училищ, котрі працювали по різних губерніях Росії в останню чверть XIX століття, Єлисаветградська духовна школа мала чотири класи, програма яких майже копіювала гімназійну програму за чотири роки навчання. (Див.: "Россия в конце XIX века". - Спб., 1900, с. 486-487). Ось, наприклад, які вимоги існували для бажаючих вчитись у підготовчому класі Єлисаветградського духовного, училища:
а) Закон Божий. Знання головних молитв. б) Російська мова. Вміння добре читати прості оповідання та переказувати прочитане своїми словами. в) Церковно-слав'янська мова, Вміння читати на церковно-слов'янській Євангеліє і Часослов. г) Арифметика. Вміння рахувати до 20.
Вік дітей для вступу на підготовче відділення - від 9 до 11 років. Якщо хто за походженням належав до родини духовенства, то в разі зарахування навчався безплатно. (Див.: "Херсонские епархиальные ведомости" (надалі - Х.Е.В). 1907, №14, с.259.262). Коли першого вересня 1895 року відзначали 75-у річницю заснування училища, то стверджували: "Протягом 75-річного існування свого, Єлисаветградське училище випустило із своїх стін для подальшої освіти багатьох помітних та корисних діячів на різних поприщах. Заслужений професор Новоросійського університету, протоієрей М.К.Павловський, відомий в єпархії викладач Одеської семінарії, протоієрей Г.І. Попруженко (помер в 1889), єпископ Алеутський та Аляскинський Миколай (в миру Михайло Зіоров) та багато інших". (Див.: "Прибавление к Х.Е.В.. 1895, №1б.с.489-490). Останні двоє мають безпосереднє відношення до Василя Антоновича Флоровського. Із Попруженками він родався через дружину, а Михайло Зіоров (відомий релігійний письменник та проповідник, за походженням із Златополя) вчився разом з В.А.Флоровським в Московській духовній Академії за часів ректора Горського, що здобув від Георгія Флоровського таку оцінку: "Образ Горського - один із найбільш світлих в історії російської науки. Але є в ньому якась трагічна крихкість? (...). В Горському дивує його вразливість, його сприйнятливість, перш за все, - його ненаситна здатність до пізнання. Він багато читав. Більше любив читати, аніж писати. То не була пасивність, або кволість думки. Горський полюбляв працювати з першоджерелами, щоб з них будувати самостійно". (Див.: Прот. Г.Флоровский. "Пути русского богословия". - Киев, 1991. с.366-369). Спілкування з Горським та іншими видатними викладачами Академії, вплинуло на світогляд Василя Флоровського. Його власні педагогічна та проповідницька діяльність роблять цей висновок слушним. Слідом за чоловіком із Одеси в Єлисаветград приїздить дружина з дочкою і сином. Поряд з училищем знаходять квартиру. Справа, що не давала спокою родині - то будова церкви св. Василя Парійського. Кошти дав купець Василь Йосипович Куцина, йшло все швидко, але клопіт мали. Під час освячення училищної домової церкви 4-го листопада 1884 року Василь Флоровський рукопокладений в сан священика. Він став першим настоятелем цієї церкви. (Див.: "Празднование двадцатипятилетня священства Кафедрального Протоиерея Одесского Преображенского Собора Василия Антоновича Флоровского". - Х.Е.В. 1910, №4, с.97-104; №5, с. 118-130). -.: На жаль, архів Єлисаветградського духовного училища не знайдено, вважають не зберігся. А все, що можна дізнатися про рівень роботи Василя Антоновича на посаді смотрителя цього навчального закладу, має пізнішу редакцію, до того ж ювілейну: "З тих часів і надалі Ваша постійна енергійна та суттєва за наслідками пасторська діяльність виявлялась та виявляється все сильніше та яскравіше. Ви високо підняли Єлисаветградське училище у всіх відношеннях і дуже вдало сприяли його внутрішньому та зовнішньому благоустрою". (Див: "Празднование двадцатипятилетия..." - Х.Е.В. 1910, №№ 4,5.). Відомості про протоієрея Василя Флоровськоґо на 1902-1903 навчальний рік (тоді ректора Одеської духовної семінарії) надають можливість з'ясувати; які посади він обіймав в Єлисаветграді. По-перше, смотрителем Духовного училища він числився з 26 жовтня 1882 по травень 1890 року. Тоді ж служив настоятелем церкви св. Василя Парійського при училищі. Потім читав Закон Божий в кращому навчальному закладі міста - Єлисаветградському земському реальному училищі з 1 серпня 1886 по 23 червня 1894 року. З-лютого 1890 по 23 червня 1894 року - законоучитель Єлисаветградської чоловічої гімназії. (Див.: Х.Е.В.-1902, №3,с.1-2). Пам'ятаючи, що гімназійний архів за потрібні нам роки зберігся бідно, звернемося до матеріалів Реальної школи. Чи дадуть вони факти для більш ґрунтовних і різнобічних знань про діяльність Василя Антоновича Флоровського в нашому місті? 16 червня 1886 року Правління Єлисаветградського земського реального училища надіслало Архиепископу Херсонському та Одеському листа:
"Ваше Высокопреосвещенство. Милостивейший Архимандрит. Вследствие выхода в отставку по семейным обстоятельствам, законоучителя училища Священника Феодосия Вартминского, Правление училища, озадачиваясь найти достойного приемника лицу, пользовавшемуся полным доверием земства и имевшего самое благостное влияние на учащихся, желало бы с своей стороны распределить преподавание уроков Закона Божего между двумя местными священниками, известными ему с лучшей стороны, а именно: священником Ильёю Лащенко и смотрителем Елисаветградского духовного училища священником Василием Флоровским. По мнению Правления, священнослужители эти вполне соответствуют задачам утверждения в среде учащихся религиозно-нравственных начал, тем более, что упомянутые священнослужителе имеют за собою успешную педагогическую практику нескольких лет в учебных заведениях г.Елисаветграда. ...Правление имеет честь присовокупить, что оно полагало бы распределить уроки Закона Божего между означеными кандидатами следующим образом: в при гот., 1 и 2 кл. 8 уроков - свящ. Лащенко, а в 3, 4, 5, 6 и дополн. кл. - тоже 8 уроков - свящ. Флоровскому. Распределение это правление находит наиболее удобным потому, что в 2 кл. заканчивается курс Св.истории Ветхого и Нового Завета, а с 3 кл. начинается самостоятельный курс учения о Богослужении, в остальных классах катахизис и История Христианской Православной Церкви. При таком распределении числа уроков свящ. Флоровский не был бы особенно отвлечен от своей прямой обязанности по должности смотрителя Елисаветградского Духовного Училища, так как здания училища Духовного и Реального находятся рядом одно с другим; да и самые уроки могли бы быть назначены в часы более, свободные, от служебных обязательств свящ. Флоровского. Если бы Ваше Высокопреосвященство признали такое распределение не вполне удобным, то Правление ходатайствовало бы о предоставлении свящ. Флоровскому хотя бы шести уроков в 4, 5, 6 и доп. кл., а свящ. Лащенко до 10 уроков. В ожидании благословенного ответа и поручая себя Архипастырским молитвам Вашего Высокопреосвященства" (Кіровоградський держархів. Ф.60.Оп.1. Ар №40, Л.64-67). Невдовзі мали відповідь: " ...Я согласен на предоставление священнику Василию Флоровскому, как смотрителю Духовного Училища, не более шести уроков по Закону Божию в Елисаветградском земском реальном училище и то не иначе, как по одному уроку в день. Никанор, Архиепископ Херсонский и Одесским". (Див.: Кіровоградський держархів Ф.6О. Оп.1. №40. Л.68). Подальша участь Василя Флоровського в житті Реальної школи дає підстави твердити, що він виправдав сподівання Правління. Здібності промовця, широка ерудиція, небайдужість до пастви, постійна робота над собою - таким його знали не тільки учні, колеги, а й широкий загал місцевого громадянства. Вони уважно слухали отця Василя під час проповідей морально-релігійного змісту, що за традицією щорічно проводились у приміщенні Реальної школи. Цитую офіційний звіт за 1891 рік: "На великий Піст у звітному році законоучитель училища священик Василь Антонович Флоровський. прочитав для народу, в новому залі при училищі, п'ять безкоштовних читань релігійно-морального змісту, а саме:
5) Про хресні муки, смерть, поховання та воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Всі читання супроводжувалися туманними картинами, а хор учнів училища співав церковні пісні. Читання зацікавили велику кількість слухачів. більшою мірою з простонароду. (Див.: "Общий отчет Елисаветградской земской управы за 1891 год." - Елисаветград, 1892, с.119-121). В останній рік перебування в Єлисаветграді Василь Флоровський продовжував активну проповідницьку діяльність. Теми для виступів він обирає:
Всього ці виступи відвідало 1819 слухачів. Судіть самі - мало це чи багато, коли місто загалом мало жителів 60 тисяч. (Див.: "Общий отчет ЕУЗУ за 1894 г". - Елисаветград, 1895, с. 12-13). Тексти названих виступів поки що не знайдені. А жаль. Була б можливість порівняти висвітлення подібних богословських питань у Василя та Георгія Флоровських. До кожного свого спілкування з паствою священик Василь Флоровський ретельно готувався. Довести це легко. От хоч би 2-го вересня 1892 року правління Єлисаветградського земського реального училища заслухало рапорт Василя Антоновича: "Честь имею покорнейше просить Правление училища исходатайствовать мне разрешение вести при училище народные чтения религиозно-нравственного содержаний в течении 1892/93 учебного года по воскресным и праздничным дням. Так как 25-го сентября настоящего года предстоит празднование 500-летия со дня кончины Преподобного Сергия Радонежского и Троицкая лавра, и Московская Духовная Академия приготовили к этому дню разные юбилейные издания для бесплатной раздачи богомольцам и для продажи, то не найдет ли Правление возможным и уместным выписать несколько сот "Листов Троицкой лавры", относящихся к жизни Преподобного Сергия, для раздачи народу после чтения о Преподобном Сергии, которое я желал бы сделать 22 или 27 сентября". Далі рапорт містить список необхідних видань, що закінчується таким уточненням: "Все эти отдельные Листки стоят в продаже около 50 к. сотня каждой. Целых брошюр, издаваемых Академиею и лаврою, я узнать не мог". (Кіровоградський держархів, ф. 60. Оп 1.Ар. №29, Л.9а). У Реальній школі тоді вже існувала гарна фундаментальна бібліотека. Нею користувалися і викладачі, і учні, і громадяни міста, її фонди поповнювалися повільно з ініціативи різних осіб. Серед тих, хто сприяв формуванню цього цікавого зібрання, яке частково збереглося і дотепер по різних бібліотеках Кіровограда, був і законовчитель Василь Флоровський. У протоколі засідання педагогічної ради Єлисавстградської реальної школи від 26 жовтня 1892 року записано: "По предложению законоучителя В. А. Флоровского постановлено: просить Правление училища разрешить выписать для фундаментальной библиотеки "Уроки и примеры Христианской веры, надежды и любви. Катехизическая хрестоматия снящ. Гр. Дяченко".Три выпуска. Цена 4 р. 50 к." (Кіровоградський держархів. Ф. 60, Оп. 1. Ар. № 88. Л. 189). Невдовзі це видання з'явилося на полиці книгозбірні. Загалом, ставлення до книги, як до втіленої духовності, було характерним для священика Василя Флоровського. Це переконання він передавав не тільки учням, а, перш за все, і своїм власним дітям.
Окрім Георгія, в сім'ї Флоровських було ще троє дітей. Про старшого сина маю обмаль відомостей. Звали його Василь. Народився він в Одесі у 1881 році, а помер - у 1924. За фахом - лікар. Працював на "швидкій допомозі" в місті, де народився. У російській держаній бібліотеці (в минулому ім. Леніна) є його маленькі книжки: "Отчет о деятельности Одесской станции скорой помощи за 1906-1913 г.г." і "Самоубийство дстей в Одессе за 10 лет: 1903-1913 г.г." - Одесса, 1915. Друга дитина Василя Антоновича - дочка Клавдія. Розповідь про неї, подану в "Єлисаветі" Анатолієм Василенком (Див.: “Українські джерела думки о. Георгія Флоровського”. - 1993, №8), доповнить хіба що оцінка, дана Клавдії Василівні її вчителем - видатним істориком та краєзнавцем Іваном Михайловичем Гревсом: "Це була дуже претензійна натура, яка мріяла про славу в науці, але мала лише скромний дар; її спочатку збили з толку Карсавін і Оттокар, обіцяючи їй в Італії золоті гори, а потім почали давити критикою, руйнуючи всю її довіру до себе і охрестили її насмішливим прізвиськом "Дуду" (котре, здавалося мені підходящим, змальовуючим її манірний, вразливий норов). Але науку та Італію вона відверто любила, і це вже неабияке достоїнство. (Див. Н. А. Анцифиров. "Из дум о былом". - М., 1992, с.505). Іншої вдачі був меншин брат Клавдії Василівни - Антонін. Його талант незаперечний, а наслідки творчості змістовні та якісні. Писав А. В. Флоровський (1884-1968) багато, майстерно, па різних європейських мовах. Захоплювався історією слов'ян, яку досліджував на широкому тлі взаємин з іншими народами, культурами. Широка і заслужено відома його двотомна монографія "Чехи і східні слов'яни (Х - ХVIII ст.)", - пише академік Олександр Панченко, учень професора Карлова університету Антоніна Васильовича Флоровського, - котра вийшла в Празі російською мовою (т. 1-1935; т.2 -1947)... Ця робота, не кажучи про чисто наукове значення, є найкращим необхідним довідником для кожного фахівця, що займається міжслов'янськими відносинами". (Див.: А.М. Панченко. "Чешско-русские литературные связи XVII века". - Л., 1967, с. 6-7). Доречність цього висновку розумієш тоді, коли, читаючи, наприклад, праці з історії України Дмитра Дорошенка, Івана Крип'якевича, Наталії Подонської-Василенко, зустрічаєш посилання на авторитет Антоніма Флоровського, на його розвідки та книги. В біографії, яку склав хтось невідомий з нагоди 50-річчя роботи А.В. Флоровського в науці, зазначено: "А.В.Ф. народився 1(13) грудня в Єлисаветграді (тепер Кіровоград)..." (Див.: В.Т. Пашуто "Русские историки- эмигранты в Европе". - М., 1992, с. 254). "Метрична книга Свято-Покровської церкви на Ковалівці" підтверджує цей факт: Рік 1884. Запне 97. Рожден. 1 декабря. Крещен. 16 декабря. Имя родившегося. Антонин. Родители. Смотритель Елисаветградского Духовного училища, кандидат богословия, священник Василий Антонов Флоровскийі и законная его жена Клавдия Георгиевна, православные. Восприемники. Профессор богословия Новороссийского университета, магистр, протоиерей Александр Николаев Кудрявцев из города Одессы. Сребенской церкви протоиерея Георгия Попруженка жена Мария Федорова. Кто совершил таинство крещения. Священник Сергей Погорелов. Диакон Ефимий Тимковский. (Кіровоградський держархів. Ф. 345. Оп. 1. Ар. №27. Л. 147).
Хрещені батьки І у Ангоніна і у Георгія хрещеними батьками були люди відомі. Про них треба розповісти. Кудрявцев Олександр Миколайович прожив коротке, але яскраве житія. Коли він став хрещеним батьком Антоніну Флоровському, то про нього вже йшла слава блискучого богослова і проповідника. Народився Кудрявцев на Володимирщині у 1840 році, а життя його обірвалося у 1888, тоді, коли родина Флоровських ще мешкала в Єлисаветграді. Ним написані цікаві за тематикою і стилем книги. Ось назви кількох: "Мухамеданская религия в ее происхождении, существе и отношении к религии христианской", "Нищенство как предмет попечения церкви, общества и государства", "Сравнительный очерк видов "благотворительности", "Отношение духовенства к церковному хозяйству". В рік кончини Олександра Кудрявцева одержав диплом істерико-філологічного факультету Новоросійського університету Михайло Георгійович Попружинко (25.VII.1866, Одеса - 1943, Софія) і став вчителем в Одеському комерційному училищі. Згодом - викладачем, а з 1916 року - професором Новоросійського університету. Захищає магістерську дисертацію "Из истории литературной деятельности в Сербии XV в." (1894) і потім докторську "Синодик царя Бориса" (1899). В революцію емігрує до Болгарії. З 1920 -професор Софійського університету. Сучасники (П. Лавров, І. Франко) цінували в ньому доброго популяризатора загальнослов'янських пам'яток письма, невтомного збирача історичних фактів, гарного бібліографі, але завжди підкреслювали відсутність глибокого аналізу в його філологічних та історичних працях. Одеса ж пам'ятала Михайла Попруженка, як завідуючого публічною бібліотекою в місті (з 1896), а науковці кожного разу згадували, коли відкривали упорядковану ним книжку "В.И. Григорович в Одессе" (1916), або ж гортаючи томи "Записок Одесского общества истории и древности", постійним автором котрих він був. Неважко помітити, що братів Антоніна і Георгія, ще в купелі Свято-Покровської церкви, задовго до гімназій, університету, страшних днів революції, доля позначила присутністю хрещених батьків - видатного богослова і талановитого історика. Тільки-но Георгію судилося продовжувати справу Олександра Кудрявцева, а Антоніму - Михайла Попруженка.
За власним бажанням священик Василь Флоровський у 1894 залишає Єлисаветград. Йому запропонували місце законовчителя в Одеському реальному училищі і настоятеля церкви при ньому. Тоді ж Антонін Флоровський став учнем Одеської IV-ї класичної гімназії, яку він закінчує у 1903, коли його п'ятдесятирічний батько, після рек-торства в Одеській семінарії і редагування журналу "Херсонские епархиальные ведомости", з 1 березня був призначений першим священиком Покровської церкви м. Одеси (Х.С.В. - 1903, № 6, с. 104), а молодший брат Георгій - став гімназистом. Пройде два роки і "Справочная книга Херсонской епархии", яка вийшла у 1906 році, повідомить, що протоієрей Василь Флоровський є Головою Херсонської єпархіальної училищної ради та настоятелем Кафедрального Одеського Преображенського Собору - головного храму єпархії. Це найвищий щабель в його служінні церкві. Тут 4-го листопада 1909 року вшанували 25-ліття священства Василя Антоновича. А в 1908 ним була написана історія Преображенського собору, її надрукували і безплатно роздавали парафіянам. Про долю батька Георгія Флоровського після 1920 року - відомостей не маю. (Знаю тільки, що Собор, де він звертався зі словом до Бога і людей, зруйнований в 30-ті роки ХХ-го століття, в Одесі на початку ХХІ століття відбудовують усім миром.)
Університет Історико-філологічний факультет Новоросійського університету в Одесі, з його усталеними традиціями, був доброю школою не тільки для Атоніна Флоровського, який вже з 1916 року носив звання професора свого рідного вузу. але і для молодшого брата - Георгія. Ще студентом той зацікавився розвитком російської культури в ХІХ-му столітті. Проте, відчував нахил і до біології, проводив експерименти по фізіології слиновиділення, дістав позитивний відгук Івана Павлова і навіть надрукував звіт про ті експерименти в "Записках Академії наук за 1917 рік". "В 1930, - пише Сергій Хорунжий, - вже будучи відомим богословом, він друкує німецькою мовою досить цікаву статтю по теорії еволюції" (Див.: "Начала" № 3 за 1991, с. 23). Але ж перша і справжня любов з юнацтва - то "Софія". Георгій Флоровський в 19 років пише і друкує велику розвідку "Новые книги о В.Соловьеве", де з певністю можемо помітити і пізнішу полеміку з ідеями Володимира Соловйова, і подальші текстологічні відкриття, зроблені вже протоієреєм Георгієм Флоровським, професором Гарварду в його студіях "Чтений о Богочеловечестве" найвидатнішого філософа Росії ХІХ століття... 1919 - рік офіційного визнання наукових здібностей Георгія Васильовича. Його обирають приват-доцентом Новоросійського університету, а потім... в Одесу прийшли більшовики і ЧК.
Все опростили. И все опростали. Взяли из жизни и нежность, и звон. Бросили наземь. Топтали и били. Пили. Растлили. И выгнали вон. Дон-Аминадо
КУПІЛЬ ДРУГА Софія. 1920-1021. Колонія російських емігрантів. За плечима у більшості - евакуація з Одеси, Константинополь, відчай, самогубства друзів, рулетка, "тараканьи бега", а в майбутньому -можливість епітафії: Жили. Были. Ели. Пили. Воду в ступе толокли. Вкруг да около ходили, Мимо главного прошли. Дон-Аминадо Хтось стане конформістом і буде переконувати світ, що все дійсне - розумне, хтось вип'є отруту цинізму, а хтось заради помсти із князів піде в лакеї. Чесність, порядність, людяність - все це тільки слова, скаже один, а другий - згадає Мефістофеля і здригнеться. Саме в цей гіркий час доля об'єднає п'ятеро молодих людей, яким судилось окреслити первинні засади нового світогляду -євразійства. Один з них - князь Лівен не напише і рядка, а про інших з листа Миколи Трубецького до Романа Якобсона від 28.VІІ 1921 року: "Днями буду мати задоволення надіслати вам книжку "Исход к Востоку". Це - збірка статей чотирьох авторів: Сувчниського, Флоровського, Савицького і мене. Ми об'єдналися на деякому спільному настрої та "світовідчутті",не дивлячись на те, що у кожного з нас свій підхід і свої переконання. Мені ближче всього Сувчинський, Флоровський більш чужий, особливо, внаслідок значної абстрактності його думки (він - філософ, я ж тільки люблю "пофілософствувати")... (Див.:Вестн.Моск.ун.Сер.9. 1992, № 1, с.63). "Євразійці, - читаємо у Миколи Бердяєва, - виступили галасливо і самовпевнено, з великими претензіями на неповторність і на відкриття нових материків, їх ідеологія відповідає душевному настрою нового покоління, в якому стихійне національне і релігійне почуття не пов'язане із складною культурою, з проблематикою духу. Євразійці відчувають, що відбувається серйозна, світова криза, що починається нова історична епоха. Євразійці рішуче проголошують верховенство культури над політикою. Вони розуміють, що російське питания зараз є перш за все питання духовно-культурне, а не політичне питання. Євразійці стоять обіч "правих" та "лівих". Євразійці визнають, що революція відбулась і що з нею потрібно рахуватися. Вони реалістичніші, аніж інші політичні течії і можуть зіграти політичну роль. Але в євразійстві існують також елементи шкідливі та отруйні, котрим необхідно протидіяти". (Див.:Н. А. Бердяев. Евразийцы. - Путь, 1925, № 1, с.101-105). Георгію Флоровському "абстрактність думки" підказала хиби євразійства, дозволила критично підійти до власних пошуків та висновків, і зрештою - виступити з ґрунтовною роботою "Евразийский соблазн" (1928): "Євразійці, - пише він у своїй статті, - духовно приголомшені нашою "розпорошеністю", втомлені географічною розлукою з батьківщиною. Є безсумнівна правда у живому пафосі рідної території, - дорога і священна рідна земля, і не відірватися від неї в пам'яті і любові. Але не в крові та ґрунті справжня і вічна спорідненість. І географічне віддалення не рве її, якщо сильні та міцні вищі духовні зв'язки. Звісно, по рідній території проходить магістраль рідної долі. Але і нам доступне духовне співперебунання з Росією і в Росії, творче, здійснене і живе". (Див.: "Современные записки" (Париж), 1928, №34,с.312-346).
УЧИТЕЛЬ Прага 20-х років була інтелектуальним центром російської та української еміграції. Тут знайшла притулок еліта і політична, і наукова. Сподіваючись на фінансову допомогу уряду Бенеша, великого русофіла, та президента-філософа Масарика, до Праги "переїхали в мініатюрі розігнані більшовиками Установчі збори" (М. М. Олексєєв). Чехи допомагали вигнанцям з двох причин. По-перше, з літа 1918 року їм належала частина російського золотого запасу, котрий дістався чеським легіонерам в Казані під час повстання проти більшовиків, по-друге, голова уряду Бенеш, колишній легіонер, людина чесна і порядна, був переконаний, що Ленін протримається в Росії років 5-10 і що виховане у Чехословаччині молоде покоління, повернувшись на Батьківщину, зможе будувати справді демократичну державу. Допомогла Празі стати центром російського інтелекту і випадкова обставина. Представник американської організації "Спілка молодих людей" (ІМКА) П.Ф. Андерсон відкрив у чехословацькій столиці досконалу друкарню, де планував видавати для Росії книги та брошури "ІМКА-прес", які дотепер друкуються в Парижі. Але тоді справа не пішла, і Андерсон продав друкарню чехам. На цій базі виникло видавництво "Пламя", яке друкувало книжки російських та українських вчених, котрі працювали в різних наукових установах Праги. 18 травня 1922 року з дозволу Міністерства закордонних справ та Міністерства народної просвіти Чехословацької республіки відкрився Російський юридичний факультет в Празі. Очолив його Павло Івановим Новгородцев - філософ, правознавець, колишнім професор Московського університету, людина, яку слід вважати дійсним учителем Георгія Флоровського. Виразно характеризує Павла Новгородцева промова під час відкриття юридичною факультету. "Створюючи наш факультет, - казав він, - ми твердо віримо, що наближається час, коли Росія із стихійною і невтримною силою звернеться до правових основ, коли виснажена і горьована, вона прийде до необхідності будувати своє державне і громадське буття на строгих правилах і точних засадах права". І далі: "Ми мріємо, щоб наші молоді люди, ці майбутні будівники Росії, твердо засвоїли ту думку, що серед тисячі шляхів, зруйнованих і занедбаних у спустошеній Росії, повинен бути перш за все відновлений такий важливий і необхідний шлях права, шлях спокійного розвитку на основі свободи, законності і справедливості". (Див.: В. Т. Пашуто. Русские историки-эмигранты в Европе. - М.,1992, с. 217) На час відкриття факультету склад його налічував14 професорів. Окрім самого П. І. Новгородцева, назвемо лише найбільш відомі імена. С. В. Завадський - в минулому професор Олександрівського Ліцею в Петрограді. П. Б. Струве - в минулому професор Петроградського політехнічного інституту, член Російської академії наук, доктор політекономії. М. О. Лоський - колишній професор Петроградського університету, доктор філософії, найвідоміший з числа російських мислителів у Європі та Америці, автор численних книг і статей на всіх європейських мовах С. М. Булгаков - у минулому професор Московського університету, доктор політичної економії, у 1917 році прийняв у Москві священство і став протоієреєм, отцом Сергієм Булгаковим, професором Російського Богословського інституту в Парижі, відомим своїми працями в Англії та США. Г. В. Флоровськнй - колишній приват-доцент Новоросійського університету. Захистив магістерську дисертацію у Празі на Російському юридичному факультеті за темою "філософські погляди Герцена", офіційним опонентом на його диспуті був П. І. Новгородцев. До Павла Новгородцева Флоровський все своє життя ставився з великою пошаною і присвятив йому роботу "Метафизические предпосылки утопизма", а в передмові до "Путей русского Богословия" читаємо: "Одне ім'я я повинен тут назвати, дороге для мене ім'я покійного П. І. Новгородцева, образ незрадливості, який ніколи не згасає в пам'яті мого серця. йому я зобов'язаний більше, аніж можна висловити словами: "Закон істини був в устах у нього. Молох, II в.)".
ВЕРШИНА Видавець П. Ф.Андерсон згадував: "Найбільшим нашим внеском у підтримку російської культури я вважаю публікацію праць професорів св.Сергієвського Богословського Інституту. Від часів російської революції до Другої світової війни жодної книжки чи підручника з богослов'я у Радянському Союзі не видавалося, бо влада боролася з релігією. Поодинокі примірники підручників, котрі потрапляли за кордон, зберігалися в приватних бібліотеках. Богослови, особливо Інституту Св. Сергія в Парижі, православні церкви і семінари у Варшаві, Кишиневі, Белграді, Софії, Нью-Йорку, емігрантське духовенство і просто читаюча російська публіка гостро відчували потребу в таких книжках. Першою богословською книгою, виданою ІМКА, була "Отцы IV века" о. Георгія Флоровського, згодом його ж "Византийские отцы". (Див.: П. А. Андерсон. Бердяевские годы 1922-1939 (Из книги воспоминании.). - Париж, Вестник русского христианского движения № 144, 1985, с.245). А вже в середині XX століття Микола Лоський засвідчить: "Коли була надрукована дуже цінна книга о. Георгія Флоровського "Пути русского богословия", мені було запропоновано написати на неї рецензію для журналу "Русские записки". В цій рецензії я відзначив високу якість книги о. Георгія, але наголосив, що у своїх оцінках сучасної російської релігійної філософії він занадто суворий. Відгук мій, як я дізнався від отця Георгія нещодавно у Нью-Йорку (пишу про це влітку 1951 р.), не був надрукований. Виявляється, в Парижі вирішили замовчувати книгу о. Георгія через його критичне ставлення до нових течій російської релігійної філософії. Один тільки Бердяєв помістив у "Пути" цілу статтю про "Пути русского богословия", проте був настільки справедливим, що визнав значення цієї праці. Приємно зазначити, що Бердяєв, захисник свободи, не приєднався до прихильників "громадської цензури", котра ще огидніша, аніж цензура державна". (Див.: Н. О. Лосский. Воспоминания, жизнь и философский путь. - "Вопросы философии" 1991, № 12, с.113-114). Послаблення у наш час і в нашій країні "державної і громадської" цензури виявилося спокусливим для видавців Києва та Вільнюса. 1991 року з'явилися четверте та п'яте видання "Путей русского богословия". Всі попередні тиражі - паризькі.
ПРІНСТОН, ШТАТ НЬЮ-ДЖЕРСІ На запрошення митрополита Американського Феофіла отець Георгій Флоровський залишає Європу і їде до Нью-Йорку, де стає професором Православної Снято-Володимирської Академії при Колумбійському університеті. З 1948 по 1955 роки - він декан цього вищого навчального закладу. Багато зусиль о. Георгій поклав нате, щоб Академія отримала повну самостійність і переїхала до Крествуда (штат Нью-Йорк) в окреме приміщення з чудовим храмом і парком. Колегами його на той час були славетні вчені М.С. Арсеньєв, М.О. Лоський та Г. П.Федотов. Під час деканства о. Георгій активно займався лекційною та літературною роботою. До того ж він входить до виконавчого комітету Всесвітньої Ради Церков, як один із головних її фундаторів. Авторитет вченого і проповідника, блискуче володіння англійською, надзвичайна ерудиція роблять отця Георгія цікавим для студентства Гарвардського та Прінстонського університетів. Професором останнього він був до 11 серпня 1979 року. Того дня його не стало. Учень о. Георгія протоієрей І. Мейєндорф писав, що його відспівали у церкві св. князя Володимира в Трентоні, адміністративному центрі штату Нью-Джерсі. Часто служив він у тому храмі, виголошував хвалу Господу і робив це дивовижно. Ще з паризьких часів ішла за ним слава доброго священика. Ось підтвердження цього: "Відспівав його (Івана Андрійовича Шкота (Болдирєва), письменника, котрий покінчив життя самогубством) о.Флоровський дуже гарно, так що губилося і те, що тільки два чоловіки співали. Учора почали і закінчили панахиду по ньому співом "Христос Воскрес", - і це нагадувало, що смерті немає" (Див.З.Шаховская. В поисках Набокова. Отражения. - М, 1991, с.135).
Примітка. * Бракер Наталія Аркадіївна (1859 [?] –1933) – видатна громадська діячка, меценатка, перекладач творів філософа А. Спіра (Шпіра) на російську мову, краєзнавець, листувалася з Л. М. Толстим, писала для часопису М. Грушевського “Україна”, була знайома з родиною Флоровських, коли та мешкала в Єлисаветграді.
| |
|
| |
Смотритель Духовної школи
Брат – сестра – брат
І знову – Одеса| Всего комментариев: 0 | |