Кн. 24, 1929, і окремо.

Сергій Вікторович Шамрай (17 (30) серпня 1900, Владикавказ — 4 січня 1939, один з таборів Севвостлага) — український історик, дослідник проблем соціально-економічної історії України XVII–XIX століть, історичної географії України. Репресований у 1933 і 1937. Рідний племінник Грушевського Михайла Сергійовича. Жертва сталінського терору.

З 1921 — у Всеукраїнській Академії наук (ВУАН):

1921–1931 — позаштатним співробітником Комісії для складання історично-географічного словника (з 1926 — Історично-географічна комісія),

1922–1925 — наук. співр. Наук.-Дослідчої Катедри історії України та іст. географії України.

1924–1933 — Член комісії районного дослідження Києва і Правобережжя та Південної України

1928 захистив промоційну працю “Київська козаччина 1855 р.”.

У 1931–1933 після від’їзду М. С.Грушевського до Москви фактично керував роботою Кафедри історії України доби торговельного капіталу при ВУАН.

Під час Голодомору як співробітник Михайла Грушевського був звільнений із роботи і був незаконно засуджений на три роки совєцьких концтаборів. Покарання відбував на Далекому Сході.

На початку березня 1936 року закінчився перший гулагівський термін Сергія Шамрая. Він повернувся в Україну, оселився в Чернігові, де працював старшим референтом обласного управління народногосподарського обліку. Коли репресії досягли апогею, прокурор Чернігівської області підписав постанову про його арешт. Це сталося 7 серпня 1937 року. Другий вирок був винесений у Москві. Особлива нарада при НКВД СССР 28 березня 1938 року постановила — 8 років виправно-трудових таборів. Науковець дізнався про це рішення уже на Колимі. 4 січня 1939 року Шамрай загинув від виснаження і тортур. Реабілітований 1958.