Главная » 2015 » Сентябрь » 13 » Олександр Чуднов. Я тут живу...
04:45
Олександр Чуднов. Я тут живу...

 

 

 

 

 

 

 

Минуле, якщо його не пам'ятати – повертається ПОМСТОЮ і РУЇНОЮ.

 
Перш ніж зробити крок назустріч світу, подивись під ноги – на землю, де стоїть твій будинок, на справу, якою займаєшся кожен день, згадай прізвища предків, не руйнуй старих осель, не будуй на цвинтарі торжищ... 
Саме цим шляхом пішла Європа ще в 15 столітті. Ми заздримо їй, бо бачимо наслідки тих вдалих і наполегливих кроків. 

Наші степи колись називали “Диким полем”. 


І довгий час тут в дійсно панував безмежний простір, де влітку - людина губиться у високих травах, а взимку - ховає душу і тіло в малих землянках - зимівниках. Не багатьох залишали в живих люті хуртовини, а ті, кого Бог боронив від загибелі, не мали звички довго залишатись на одному місті. Кочівники, що раз по раз з’являлись у цих степах, були справжніми “людоловами”. Тож постійний рух – єдине, що рятувало наших предків, перших поселенців “Дикого поля”.

Згодом відбулася докорінна зміна відносин між людиною і середовищем. 
Старожили згуртувались в козацькі курені. І зброя дала їм право не боятися та жити не одним днем. Будуються поселення, стала розвиватись торгівля. А хто торгує – той знає ціну життю. 
Наш видатний земляк юрист і літератор Олександр Семененко, писав в Нью Йорку: 

“Є українські міста геометричних ліній, їх небагато. Будували їх за планами люди петербурзької імперії: Одеса, Миколаїв, Катиринослав. Навіть мій Єлисаветград виростав за планом як передмістя при крепості св. Єлисавети, і головна магістраль звалася Велика Перспективна вулиця. 
...На одібраних у запорожців землях петербургзька імперія поселила різних людей. Сюди навезли сербів, хорватів, болгар, греків, волохів. Але освоїли цей край, цей вихід до Чорного моря українські переселенці. 
Були ще в цьому українському морі острівці хліборобів-поселенців німецьких, московських і єврейських. З ними жили по-сусідському, але не змішувалися: психологічні і національні межі існували спокійно і природно”. 


Це з книги “Харків, Харків...” – Нью-Йорк,1977. 


Місто – віковічний суперник Степу.

Вони протистоять один одному. І в цьому протистоянні вирує енергія творення, працють і народжуються талановиті люди, здобувають славу – хто яку: гірку-полинову, солодку-медову, чи холодну, немов вода з незамулених джерел. 

Дмитро Остен-Сакен і Андрій Достоєвський, Микола Гродеков і Олександер Самсонов, Михайло Завадський і Володимир Ястребов, Марко Кропивницький і Іван Карпенко-Карий, Лев Троцький Володимир Винниченко , Олександр Шульгін і Григорій Зинов’єв, Яков Гордін і Тенеромо, Діонео і Самуіл Дудін, Павло Зелений і Наталія Бракер, Мозенс Гомберг і Ігор Тамм, Осип Петров і Генріх Нейгауз, Кароль Шімановський і Ярослав Івашкевич, Яков Паученко і Олександр Осьмьоркін, Іван Похитонов і Федір Козачинський, Африкан Спір і Георгій Флоровський, Антонін Флоровський і Дмитро Чижевський, Євген Чикаленко і Олександр Тарковський, Микола Левицький і Василь Харцієв, Євген Маланюк і Олександр Семененко, Юрій Олєша і Юрій Яновський, Дон Амінадо і Арсен Тарковський... 

Ці імена – належать країні і людству. Проте, їхні долі склалися б зовсім інакше, коли б неіснувало в українському просторі такої зірки, яку нарекли – Єлисаветград. Для них - місто уособлює не тільки географію подій в житті, а височить символом духовної єдності. Тут вкорінена сила, що дала їм можливість долати жорстокі соціальні бурі. 

Коли бурхливе ХХ-те століття почало методично, державними чинниками, знищувати ту єдність, Юрій Яновський з болем відчув, що все перетворилось “в розвалену, стару хату”: Єлисаветград став Зінов’ївськом, потім Кіровим і нарешті – Кіровоградом. 
Мабуть, в революційному чаді “той хто взяв і поділив” не розумів, що, як писав Арсен Тарковький: 

И можно кожу заживо сорвать, 
Но имя к нам так крепко припечатано, 
Что силы нет переименовать 
Хоть каждое затерто и захватано. 
У нас не зря про имя говорят: 
Оно – 
Ни дать не взять родимое пятно. 


Все починалось за часів Запорізької Січі. 

В загальних рисах саме тоді сформована господарчо-політична структура Центральної України. Григорій Потьомкін, в останній чверті XVIII століття майже “самодержець” Південної України, уміло її використовував. Знищивши запорізьку адміністрацію, він рекрутував на службу Російській імперії кращі фафівців Кошу, а також взяв на озброєння вироблену ними схему колонізації “Дикого поля”. Єлисаветград він зробив форпостом руху Російської імперії до Чорного моря і ще в напрямі західних кордонів. Свою війскову і геополітичну роль Єлисаветрад зберігав майже до половини XIX сторіччя. То був важливий центр перебування російської армії та її вишколу. Війська, війська, війська – огляди, огляди, огляди – маневри, маневри, маневри. Осль що в Єлисаветграді приваблювало російских імператорів. Микола І казав: «Я приехал к вам, чтобы у вас отдохнуть» 

Після реформи 1861 року Єлисаветградщина набуває нового значення. 

Вона перетворюється на центр розвитку сільського господарства Центральної України. 
І тоді виробляється економічний тандем степу та моря - міст Єлисаветграда та Одеси. Конкуруючи та взаємодіючи, вони змінюють обличчя Центральної України. Через Одесу у Західну Європу надходить звідси сільськогосподарська продукція, а динамічному зростанню виробництва цієї продукції сприяє земство Єлисаветграда, котре стає організатором всебічного розвитку регіону. 

Саме до цього міста запрошував завітати П. Андреєв наголошуючи в “Ілюстрованому путівнику по Південно-Західній Залізній дорозі”: 

“Місто Єлисаветград тепер одне з кращих... Електричний трамвай, збудований в 1897 р. по американському типу, телеграфні стовпи, стовпи топографічного зв’язку, велика кількість магазинів доповнють перше враження і переконують приїжджого, що Єлисаветград значний центр і що тут живуть культурним життям, не відстаючи від віку...” 

Саме про це місто писав Лев Троцький в книзі “Моя жизнь”: 

“Ни одна из столиц мира - ни Париж, ни Нью-Йорк - не произвела на меня впоследствии такого впечатления, как Елизаветград, с его тротуарами, зелеными крышами, балконами, магазинами, городовыми и красными шарами на ниточках. В течение нескольких часов я широко раскрытыми глазами глядел в лицо цивилизации”. 


І старі фотографії та поштові листівки в очевить переконують – це не легенди, не міф і сни митців та істориків, а реальність, яка має жити в майбутньому . А за словами елисаветградця і письменника Юхима Дороша: 
 


“Я схильний думати, що відтіля ж, із далеких років, виніс і початкове відчуття...прекрасного...” 


З економічним поступом пов'язаний розквіт культури в Єлисаветграді. 

Культурна роль Єлисаветграда виявляється у двох аспектах: він стає єдиним на півдні України містом перемоги української культури в умовах конкуренції культур. Миколаїв, Херсон, Одеса стають осередками русифікації. Причому, українська культура на Єлисаветградщині зразу ж піднімається над етнографічним рівнем та виробляє засади культурних досягнень XX сторіччя. Про це свідчать хоч б такі постаті як Винниченко, Маланюк, Яновський та непересічні досягнення Театру Корифеїв. 

Наш земляк поет ДОН АМІНАДО сказав про Єлисаветград: 

“Держался город на трех китах: Вокзал. Тюрма. Женская гимназия. Шестое чувство, котрым обладал только уезд, было чувство железной дороги”. 


За цими словами – Символ Влади, ВЛАДИ НАД СВОЇМ МАЙБУТНІМ. 

Вокзал – це взаємозв’язок з СВІТОМ. 
Тюрма – Держава і ПРАВО . 
Жіноча гімназія – Краса і Сила ЗНАНЬ. 
Почуття залізниці – Вдача та Активність ОСОБИСТОСТІ. 

Так було за часів “фабричних труб”, за часів розквіту міста Єлисаветграда. Так буде і в “постіндустріальну епоху”, яку триматимуть на собі “три кити” – насильство, багатство і знання. Але мені хочеться вірити, що головним для майбутнього – є ЗНАННЯ, бо воно дає ВЛАДУ найвищої ЯКОСТІ. 

Це розуміли наші предки. Це маємо зрозуміти нарешті і ми, бо тільки так власну історію не перетворимо на вірш Дона Амінадо: 

Жили. Были. Ели. Пили. 
Воду в ступе толокли. 
Вкруг да около ходили, 
Мимо главного прошли. 

 

 

Просмотров: 423 | Добавил: chudnov | Теги: Эльворти, Олександр Чуднов, Єлисаветград, Арсений Тарковский, Олександр Семененко, Дон Аминадо | Рейтинг: 2.3/3
Всего комментариев: 0
avatar