ВОЛОДИМИР НІКЄЄВ 

«МИСТЕЦТВО» КИЇВ — 1969

Від автора

О. Загаров був у Росії і на Україні визначним пропаган­дистом театрального вчення К. С. Станіславського, відстою­вав ще на початку 20-х рр. на Україні реалізм у творчій практиці українського театру. Та не тільки як режисер і актор-практнк, але і як театральний педагог Загаров був добре відомий на Україні.

ШКОЛА СЦЕНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ (уривок з глави)

Життя Олександра Леонідовича Загарова (Фессінга) з раннього дитинства було пов’язане з Україною. Він народився 17 січня 1877 року в місті Єлисаветграді (тепер Кіровоград). Тут і минули перші десять років життя майбутнього діяча сцени.

Виховувала Сашка його мати — Юлія Павлівна Похитонова. Це була ро­зумна, музично обдарована жінка, сестра талановитого українського художника-передвижника Івана Павло­вича Похитонова (1850—1923). Дід Івана Павловича— Данило Похитон був запорізьким козаком. У 1876 році Юлія стала дружиною кавалерійського офіцера Лео­ніда Олександровича Фессінга, що викладав в Єлиса­ветградському кавалерійському училищі. Як свідчить письменник М. Телешов, батько Загарова належав до тих передових людей Росії, які найсвятішим обов'яз­ком вважали свободу і справедливість*. У цьому ж році родину Похитонових спіткало лихо. За участь у революційних гуртках І. П. Похитонова було виклю­чено з Московської художньої академії й вислано в Херсонську губернію. Але художник втік за кордон, жив переважно у Франції та Бельгії. У Парижі разом З І. С. Тургеневим організував «Товариство допомоги балканським слов’янам».

У Єлисаветграді, де перебував батько Загарова, розгортали діяльність нелегальні гуртки українських

* Див.: Н. Телешов, Кого не стало, «Теакинопечать», М., 1928, стор. 18.

народників, де читали заборонену літературу. Народ­ники групувались навколо місцевої «Громади», членом якої був тоді й молодий І. К. Тобілевич (І. Карпенко-Карий). Він служив писарем у поліційній управі і заздалегідь попереджав політичних діячів про деякі заходи місцевої жандармерії та розшуки політичних «злочинців».

Народники мали своїх членів і в Кавалерійському училищі, де, як уже згадано, викладав Фессінг. Відомо, що один з викладачів училища — М. Федоровський — відіграв помітну роль в організації народницького руху на Єлисаветградщині.

Передова інтелігенція міста була міцно зв’язана з театральним рухом і вважала театр засобом боротьби за громадські ідеали. Любила театр і сім’я Похитонових. Так, наприклад, батько Загарова — Леонід Олек­сандрович — навіть був особисто знайомий з В. Г. Живокіні, С. В. Шумським, багато розповідав своїм сучас­никам про театральне життя Москви. Відвідувала сім’я і багато українських вистав, які створювали і любителі, і актори професіонали.

Про вистави українського театру часто чув розмови і малий Сашко. Згадували імена М. Кропивницького, Марії Заньковецької та інших акторів.

У червні 1888 року в Єлисаветграді гастролювала М. Г. Савіна. Відомо, як сердечно і щиро тоді вітав її приїзд М. Л. Кропивницький*. Згодом Загаров тепло писав про Савіну, яку вперше в дитинстві побачив саме тут, в Єлисаветграді. Її ім'я, як і ім’я М. Єрмолової, він ставив поряд з М. Запьковецькою, з творчістю якої Загаров ближче познайомився значно пізніше, під час її гастролей в Харкові у 90-х роках, коли вчився в Хар-

*Державшій музей театрального, музичного та кіноми­стецтва УРСР, рукописний фонд, інв. № 90069 (далі — ско­рочено ДМТМК УРСР).

кінському реальному училищі. Відвідуючи театральну гальорку, він був одним із запальних цінителів мисте­цтва українського театру, творчості великої артистки. Учні реального училища, як і вся харківська молодь, завжди з нетерпінням чекали її приїзду. «Шкода й ве­лика шкода, що Ви не будете у нас в серпні, коли з’їжджається молодь» *,— писав 14 червня 1893 р. до М. Заньковецької один з її харківських родичів. Юний Загаров під впливом українського театру разом зі свої­ми двоюрідними сестрами брав участь у домашніх виставах, грав, наприклад, у водевілі «Як ковбаса та чарка» [За М.Старицьким. Роль Андрія. Єлисаветград – 1889 р.]. Любителі на домашній сцені копіювали гру акторів-професіоналів українського театру.

У 1894 році Загаров закінчив Харківське реальне училище й за порадою матері поїхав учитися в Бель­гію. Там він був зарахований слухачем біологічного факультету Брюссельського університету. У Брюсселі жив тоді його дядько І. П. Похитонов, якого за клопо­танням І. Репіпа, В. Васнецова та В. Мате було обрано академіком і дійсним членом Академії художеств в Петербурзі**. Безсумнівно, що І. ІІохитонов мав вели­кий вплив на формування світогляду юнака Загарова. За порадою І. Похитонова Загаров незабаром залишає Брюссель і вертається на батьківщину. Навесні 1895 року він вступив до Філармонічного училища, в драматичний клас В. І. Немировича-Данченка. Вчителем сцени був тут О. О. Федотов — син великої російської актриси. Лекції з історії драми читав І. І. Іванов. Це була людина передових поглядів, свої думки він виклав, зокрема, в книзі «Політична роль французького театру в зв’язку з філософією XVIII століття».

Згадуючи, що курс, на якому вчився Загаров, серйоз-

* ДМТМК УРСР, інв № 7044/50813.

** Ленінградський Центральний державний історичний архів, ф. 789, оп. 36, спр. 99, арк. 14.

но взявся за роботу й дисципліну, 0. Кніппер підкрес­лювала, що це були «зерна того, чим був сильний Мос­ковський Художній театр»*.

Останній рік занять у драматичній школі наближався до кінця. Закінчував навчання і Загаров, про якого писав В. І. Немирович-Данчеико, що вихованець шко­ли «з безсумнівною сценічною жилкою»**.

Серед кращих учнів В. І. Немировича-Данченка (І. Москвін, 0. Кніппер, В. Мейерхольд, М. Роксапова, М. Савицька) Загарова було прийнято у 1898 р. в тру­пу щойно створеного МХТ.

А в день народження МХТ, на прем’єрі «Царя Федора Іоанновича» (14 жовтня 1898 р.), Загаров поділяв на сцені успіх з В. Мейерхольдом, який грав князя Шуйського, а Загаров — дворецького Шуйських — Федюка Старкова. Пізніше роль Шуйського на сцені МХТ грав і Загаров. Але найбільш його вабило до образів із п’єс А. П. Чехова. Так, він успішно зіграв ролі кухаря і Соріна в «Чайці». У 1904 р. Загаров виступив у ролі гостя з п’єси «Іванов» і начальника станції у «Вишневому саду». Однак тільки роль Чебутикіпа, зіграна Загаровим у «Трьох сестрах» (постановка В. Немировича-Данченка), стала значним фактом у творчій біографії молодого актора.

Та перед тим, у сезоні 1899/1900 рр., Загаров висту­пав у Вільно, потрапивши, на щастя, в одну з кращих труп Росії — театр К. Незлобіна, де працював тоді і молодий В. Качалов. На сцені цього Театру він випро­бовував свої сили у створенні героїко-романтичного об­разу — шукача істини Брандта в однойменній п’єсі Г. Ібсена.

* «Пятьдесят лет театральной школы», «Искусство», М., 1929, стор. 45.

** Музей МХАТу, шифр Н-Д -N5 7677—I.

ЗМІСТ КНИГИ, яку можете скачать в форматі PDF за посиланням - СКАЧАТЬ УДАЛЕННО. 

***

Книга в формате PDF - ссылка  для скачивания в верху страницы под  названием.