Главная » Файлы » Мои файлы |
[ Скачать с сервера (396.2 Kb) · Скачать удаленно (114 MB) ] | 03.05.2018, 18:41 |
ФОЛЬКЛОРИСТ і ЕТНОГРАФ Іван Венедиктович Бессараба народився в 1850 році в селі Ломази Седлецької губернії (це дещо на схід від Варшави). Після розділу Польщі 1795 року ця територія входила до складу Росії. Працював народним учителем у ріднім краю, а з вісімдесятих років до 1916-го очолював школу в Новій Празі. Вона містилася в будинку, зведеному земством при підготовці до приїзду Олександра III. Як згадував колишній учень тієї школи, покійний ветеран педагогічної праці Ялисей Дорофейович Гиба, учителем там працювала і дружина Івана Венедиктовича, а після закінчення педвузу — і їхня дочка. Та особливо плідно і результативно проявив Іван Венедиктович свої захоплення, збираючи, вивчаючи та публікуючи фольклорно-етнографічні матеріали в ріднім краю та в Херсонській губернії. Так, у 1916 році “Сборник отделения русского языка и словесности императорской Академии Наук” вмістив у XCIV томі працю Бессараби “Материалы для этнографии Херсонской губернии”. У вступному слові автор пише: "Предлагаемые "Материалы для этнографии Херсонской губернии” составлены мною из описания Новопрагского малорусского говора, народных обычаев и поверий, и, главным образом, из собрания народного творчества, записанного мною и моими сотрудниками и сотрудницами в Новой Праге и других местностях Александрийского уезда Херсонской губернии. Для более ясного освещения добытого мной материала - для пополнения и параллелей я пользовался и некоторыми печатными пособиями, попутно указанными в моем сборнике. Императорская Академия наук благоволила одобрить мой труд и напечатать в “Сборнике...”, за что я считаю своим долгом принести самую глубокую благодарность корпорации этого отделения, а также выразить мою искреннюю признательность всем людям, оказавшим мне свое содействие при составлении и напечатании настоящих "Материалов”. Ноябрь 1915 г. Новая Прага, Херсонской губ.” У збиранні фольклорно-етнографічних матеріалів Іван Венедиктович користувався широкою підтримкою місцевого населення, що автор постійно підкреслює в тексті. “Много материалов записано от мещанки Веры Джебко” “Сообщил Т.Г. Сидоренко” “Записано от нар. учит. М.О.Шепель из Гуровки” “Запис от Исидора Коржа” “Записала дворянка О.И.Миллер в деревне Ивановка (в 3-х верстах от Новой Праги)”
І записано його дружиною: “Запис учительницы М.К.Бессарабы” А ось посилання: “Сообщила народная учительница Л.С.Торчинская”. Та це ж Людмила Семенівна Торчинська, моя перша вчителька в 1-4 класах! Широко користується автор збірки послугами учнів, школярів. Серед численних посилань багато місцевих прізвищ учнів, дуже поширених в Новій Празі:
Илларион Ткачов Григорий Вищепан Артем Кухлевский Лука Алексеев Григорий Шаповалов Никифор Шевченко Иван Тонконог Роман Конограй Василий Просяник Петро Шульга Сергей Дудник Дмитрий Демчук Антон Широкоступ Иван Решетников Сергей Железняк Павло Починко Леонтий Иванов Степан Бояр Алексей Кармазин Мефодий Артюхов Иван Юзвенко Яков Васьков Прокофий Рашевский Никита Троцюк
У збірці згадуються “деревни” Іванівка та Григорівна, села Гуровка, Дмитровка, селище Батизман (у примітці: “Батизман находится в 50 верстах от Новой Праги”). А ось прислів’я місцевого походження: “Везе, як Чорнозубові на волах” (І примітка: “Чорнозуб - крестьянин Новой Праги, разбогатевший от торговли скотом”). Багато записів місцевих частівок, примовлянь. А особливо - побутової та святкової обрядовості. У деталях записано обряд Свят-вечора (6 січня за новим стилем). Напередодні Різдва вечеря цілком пісна, у режимі пилипівського посту. На стіл подають книші, пиріжки з капустою, горохом, калиною, морквою і сливами, узвар (з сушених груш, слив, вишень), кисіль (сливи і кишмиш), капусту з олією, голубці з пшона, оселедець з цибулею, смажену на олії рибу. На покуті кладуть сіно, накривають скатертиною і ставлять там кутю і узвар, накривши ті посудини книшами. Вечеряти починають, як на небі з’явиться перша зірка. Горілки не п’ють. Діти носять вечерю: кілька пиріжків, книш чи пряники, з узвару кілька груш. Готують варенуху (варену): варять калину і сливи, потім їх використовують у пиріжки, а у відвар додають цукру чи меду та перцю і ставлять у гарячу піч. Пригощають варенухою дітей-вечірників та колядників. Етнографічні матеріали Івана Венедиктовича зберегли для нащадків деталі побуту з минувшини нашого краю. Помер Іван Венедиктович Бессараба в Новій Празі в голодний 1921 рік і був захоронений на прицерковному кладовищі колишньої Миколаївської церкви (за теперішнім будинком культури). Якось у серпні 1988 року на книжковому аукціоні в Олександрії я за 4 крб. придбав книжку “Казки про тварин” (Київ, “Наукова думка”, 1979 р.). Сподівався там знайти свою улюблену ще з дитинства казку про цапа, барана та вовчу голову. На раритети в мене не було грошей. Тож тільки по-доброму заздрив щасливим людям, у володіння яких переходили рідкісні книги. Знайшов я у збірці (біля шестисот сторінок) і свою улюблену казку, правда, трохи під незвичною назвою “Козел і баран”. Та якою ж великою радістю виявилася там несподівана для мене знахідка. У числі видатних українських фольклористів дожовтневого періоду там згадують і нашого земляка — І.В. Бессарабу. І вміщують чимало казок, записаних і ним в Олександрійському повіті Херсонської губернії, часто вказуючи, від кого записано казку. Для мене дуже цінною знахідкою поповнилася домашня бібліотека. Збулося прислів’я, що Бог не без милості, а козак не без щастя. Федір ПЛОТНІР Розділ з книги «Новопразький літопис». – Кіровоград, 2002.
І. В. Бессараба—етнограф, фольклорист, учитель В цьому році минуло 50 літ з дня смерті талановитого українського фольклориста та етнографа Івана Венедиктовича: Бессараби. Понад 30 років свого життя Іван Венедиктович працював народним вчителем у Новій Празі. Старожили селища досі пам’ятають свого вчителя, згадують, як Іван Венедиктович у вихідні та під час канікул подорожував по навколишніх селах. Він ніколи не розлучався з олівцем та зошитом, записував дотепні вислови, місцеві слова, пісні, легенди. Свої зібрання з коментарями Іван Венедиктович друкував у науковій пресі. І. В. Бессараба народився в селі Ломазах Седлецької губернії (тепер Польська Народна Республіка), а більшу частину свого життя прожив у Новій Празі. Тож і було у нього два захоплення — етнографія Седлецької та етнографія Херсонської губерній. По цій тематиці він зібрав величезний матеріал і в 1903 році видав працю «Материалы для этнографии Седлецкой губернии». В 1916 році вийшла в Петербурзі ще одна робота І. В. Бессараби— «Материалы для этнографии Херсонской губернии». Крім цих великих робіт, Іван Венедиктович надрукував багато статей, у яких висвітлював українсько - російські та українсько - польські зв’язки. На праці І. В. Бессараби звернув увагу відомий історик, археолог та фольклорист Дмитро Іванович Яворницький. В своїй книжці «Українські народні пісні» (1906 рік) він використав зроблені І. В. Бессарабою записи. Існує народна легенда про те, що Д. І. Яворницький зустрічався в Новій Празі з І. В. Бессарабою. Захоплення пошуками народних перлин було характерною рисою обох вчених, обидва любили подорожувати. Дуже вірогідно, що вони зустрічалися, хоча про це не вдалося поки що відшукати документів. У біографії І. В. Бессараби ще багато білих плям. Відомо, що він народився в 1850 році, а точної дати народження не відомо, чекає дослідників і питання про взаємини І. В. Бессараби з Д. І. Яворницьким. В музеї Нової Праги навіть немає фотографії вчителя, фольклориста та етнографа, який працював тут більшу частину свого життя. Хочеться вірити, що читачі газети, вчителі, краєзнавці відшукають нові матеріали про життя та наукову працю І. В. Бессараби.
Анатолій КОХАН Газета «Ленінський прапор», 16 листопада 1971 року, м. Олександрівка Кіровоградської області УРСР.
В этом журнале писали о Иване Бессараба. | |
Просмотров: 1011 | Загрузок: 486 | |
Всего комментариев: 0 | |